Розділ 43. Заборонена присутність

- Ітане, ти поки замовляй щось на свій смак… мені потрібно піти до вбиральні.

- Все добре?

- Так.

- Точно? Якщо тобі погано, ми можемо звідси піти.

- Не вигадуй. Ти ж постарався… Я просто сьогодні випила забагато кави.

- Добре. Чекатиму.

        Тайла хотіла перевести подих. Вона зовсім не очікувала побачити в цьому ресторані Лейна. Їй стало не по собі — так, ніби він не мав бачити її поруч з іншим чоловіком. Вона навіть зловила себе на дивній думці - їй було неприємно від самого факту, що вона заміжня.

         Прохід до вбиральні пролягав повз столик Лейна та жінки, з якою він сидів. Проходячи повз, Тайла мимохіть оцінила його супутницю. Та виглядала статно й бездоганно, і була з тих жінок, що, здається, народжуються у заможних родинах і живуть у світі, до якого вона була недосяжною.

        Кутики губ Тайли смикнула ледь помітна усмішка. Побачене ніби підтвердило всі ті підозри, що давно купчилися в її голові. Усередині з’явилося гірке відчуття жалю — за тим, що вона навіть поруч не стояла з тими жінками, яких обирав Лейн. Вона чітко усвідомила, що вона не дотягувала до того рівня життя, в якому він існував. Це засмучувало… і водночас змушувало гніватися на саму себе — за те, що піддалася його шарму й дозволила собі думати, ніби могла для нього щось означати.

- Боже, яка я дурна… — прошепотіла вона, плескаючи вологими руками по щоках і прискіпливо вдивляючись у власне відображення.

        Її обличчя спотворила нервова, майже істерична усмішка, а в очах блиснули нерішучі сльози. Вона не хотіла плакати, але тіло, здавалося, вирішило інакше.

        Побачивши Лейна з іншою жінкою, Тайла розсипалася — хоча не мала на це жодного права. Він їй не належав. А все, що вона навигадувала у своїй голові, було виключно її вигадкою. Проте біль у грудях не давав дихати.

- У мене є Ітан… Про що я тільки думала. — її холодні руки знову й знову торкалися обличчя, намагаючись позбутися рум’янцю. — І ще ці його погляди… Чорт би його побрав.

       Востаннє остудивши розпашіле обличчя, Тайла вийшла з вбиральні — й одразу отетеріла. Біля дверей стояв Лейн, спершись на стіну.

- Пане Лейне? — здивування прозвучало в її голосі.

- Тайло…

          Лагідний тембр його голосу, мов дотик, торкнувся її слуху. Але щоб не потрапити в чергову пастку, вона випрямилася і надала своєму обличчю беземоційного виразу.

- Це жіноча вбиральня. Чоловіча — трохи далі.

- Я знаю.

- Гарного вечора.

         Вона хотіла оминути його, та Лейн перегородив їй шлях.

- Я хотів вибачитися за свою маму. Вона не мала так себе поводити. Ти не секретар… і не мала приносити ту каву.

- Вона не мала. Я — теж. — рівно відповіла Тайла. — Я вас зрозуміла. Але маємо те, що маємо.

          Їй хотілося втекти з-під його уважного, майже прискіпливого погляду. Усередині наростали несподівані та недоречні ревнощі.

       Щоб уникнути слів, про які потім довелося б шкодувати, вона воліла піти. Та він не давав.

- Вибач… Ти гніваєшся. Я розумію. Такого більше не повториться.

- Пане Лейне, по суті, нічого страшного не сталося. Я просто опинилася не в тому місці й не в той час. А вашій мамі звідки було знати, хто я. Це ж не в її компетенції.

-  Знаю. Але мені ніяково. Я не хочу, щоб між нами з’являлися гострі кути.

-  Їх не буде.

- Добре…

          Вона зітхнула.

- Це все? Я мушу йти… мене чекає мій чоловік.

           На мить їй захотілося додати, що його також чекає його супутниця, але Тайла стрималася — він міг неправильно це зрозуміти.

- І ще… вибач за те, що зранку вичитав тебе. Я не хотів, щоб так сталося.

- Пане Лейне, вам не потрібно вибачатися. Ви маєте рацію. Я не мала покидати робоче місце в робочий час. Я вас почула. Такого більше не буде.

          Розмова давалася їй важко. Усередині вирували емоції, змішані з ревнощами. Щоб не видати себе, Тайла прагнула припинити цю розмову та Лейн усе ще стояв перед нею.

- Ти маєш гарний вигляд…

- Дякую.

           Їй було приємно, але вона не дозволила цьому проявитися, зберігаючи кам’яний вираз обличчя.

          Її холодний погляд змусив Лейна відступити. Тайла оминула його й пішла геть, несучи в собі змішані почуття та гірке усвідомлення жорстокої реальності.