Розділ 40. Що приховує напруга

         Тайла вийшла з кабінету Лейна, наче з камерою зниженого тиску – без повітря та з тремтінням у пальцях. Вона не відчула ні ручку дверей, ні холод повітря в коридорі — лише сильний тремор власного тіла. Її обличчя палало, а в скронях стискало пульсом, ніби хтось натягнув на її голову залізний обруч.

       Їй не подобалося нічого з того, що відбувалося в її житті. Не подобалося те, як Лейн дивився на неї так, ніби має право вимагати пояснень. Не подобалося, що він знає про Ітана. І найбільше – те, що він грає якусь гру, і вона в ній простий пішак, без власного контролю.

         Щоб заспокоїтися, вона зайшла на кухню зробити собі каву. Звичайний ритуал, який зазвичай повертав їй ясність. Поки кавомашина шуміла, Тайла сперлася на стіл і вдихнула кілька разів, намагаючись заземлитися. Гаряча пара розмивала думки, робила їх менш болючими. Вона хотіла кілька хвилин тиші, поки кофеїн повільно проникне в кров і вирівняє її серцебиття.

         Та тиша тривала недовго. Двері рвучко відчинилися, і до кухні зайшла елегантна жінка років шістдесяти. Струнка постава, дорогий костюм, тонкий аромат парфумів класу ’занадто дорогий, щоб його називали’. Погляд жінки був різкий, визначальний – як лезо, яке провели по Тайлі від волосся до п’яток.

        Тайла на хвилину отетеріла, проте голос жінки привів її до тями.

- Любе дитя. — промовила вона тоном особи, яка звикла віддавати накази. — Зробіть, будь ласка, два американо без кофеїну і принесіть у кабінет до пана Лейна.

- Але я… — Тайла підняла очі, але жінка вже вийшла, навіть її не дослухавши.

        Тайла стисла щелепу.

-  Я не секретарка пана Лейна… — пробурмотіла вона крізь зуби.

         Але залишити прохання без уваги їй не дозволяла совість. Та й жінка виглядала надто статусно, щоб просто проігнорувати її. В голові Тайли сяйнуло припущення, що вона може бути вагомим партнером фірми.

      Зробити погане враження – не правильно. Зробити каву – легко.

      Перед тим, як піти до кабінету Лейна знову, Тайла зробила глибокий вдих. Потім ще один. Їй не хотілося вкотре ступати на його територію. У ній досі кипіло обурення. І якщо він знову до неї спробує заговорити, то вона точно вибухне.

      Біля дверей кабінету Лейна вона зупинилася. Зібравши всю волю в кулак, вона постукала.

- Заходьте.

         В Тайли всередині щось перевернулося. Вона очікувала почути глибокий голос Лейна. Але замість цього почула холодний та сухий жіночий.              

        Вона спалахнула гнівом. Вона не могла прийняти того, що він дозволяв жінці говорити замість нього… Мало того, що вона робить те, що не входить до її обов’язків — так ще й цю «гостю» він ставить над нею.

         Гнів повільно підіймався від грудей до горла, але Тайла змогла його стримати. Зобразивши на своєму обличчі милу посмішку, вона зайшла всередину кабінету і відразу на собі зловила здивований погляд Лейна. Він був щирим, як не дивно.  Через це по її тілу прокотився той самий зрадницький тремор, який вона ненавиділа.

         Вона поспіхом поставила каву на журнальний столик, намагаючись не дивитися ні на нього, ні на ту жінку. Їй хотілося скоріше зникнути.

        Коли вона розвернулася, щоб вийти, її спинив той самий жіночий голос.

- Дякую, люба.

      Це звучало ввічливо, але настільки фальшиво, що в Тайли мало не сіпнулося око.

- Будь ласка. – натягнута посмішка сяйнула обличчям жінки, але через секунду зникнула і Тайла зробила крок до дверей, але жінка знову почала говорити до неї своїм фальшивим солодким голосом.

- Скажи мені, люба… ти давно працюєш у мого сина?

       Тайла завмерла. Слова жінки вдарили її сильніше, ніж найгірша новина, яка могла бути цього дня.
       Вона повільно озирнулася.

      Жінка сиділа в кріслі, схрестивши ноги і дивилася на неї так, ніби намагалася прочитати весь її життєпис за п’ять секунд.

         Лейн трохи напружився.

- Ну? — м’яко підштовхнула жінка.

- Так… е-е… відносно. – збентежено відповіла Тайла.

- Відносно?  — на обличчі жінки світилася уїдлива усмішка. Ніби вона насолоджувалася боязливістю молодої дівчини, що стояла перед нею. –

- Мамо… — буркнув Лейн.

- Сину, я просто питаю. – мати його перебила, не відводячи свого погляду з Тайли. – Мені цікаво знати, хто з тобою  працює… поруч.

          ‘Поруч’. Слово повисло між усіма трьома. Тайла відчула, як болісно стискається її грудна клітка.   Вона відчувала, ніби втрапила в якусь пастку і якщо вона за декілька хвилин не знайде виходу, то просто впаде на підлогу і тим самим опозориться ще більше.

- Я працюю в менеджером, в піар-відділі. – чітко сказала Тайла, але захистити свої кордони не наважилася, адже їй не дозволяла совість.

- Розумію. – жінка кивнула так, ніби зрозуміла те, що Тайла не змогла озвучити в голос. – І все ж… так мило, що ти не цураєшся допомоги з кавою.

       Тайла відчула, як у ній спалахує вогонь. Вона й уявити не могла, що мати Лейна буде її так провокувати. Вона вже відкрила рот, щоб сказати щось у відповідь, але в їх розмову втрутився Лейн.