Розділ 38. Несказане між поглядами

         Лейн ніколи не вважав себе ревнивцем. Контроль — так. Владність — інколи. Але не ревнощі. Це слово здавалося йому надто примітивним, надто людським. І все ж, саме воно стискало йому груди, коли двері його кабінету тихо клацнули за Ітаном.

        Він на мить залишився стояти нерухомо, опершись долонями об край столу. Дихав рівно та глибоко… хоча кожен його вдих дратівливо різав вуха. Наче хтось без дозволу втрутився в гру, у якій мало бути лише двоє учасників.

          Коли Ітан зайшов до кабінету, Лейн навіть не відразу поглянув на нього — він шукав її.
Погляд ковзнув по скляній стіні, що виходила на офісне приміщення, де за своїм столом сиділа Тайла. І саме в ту мить вона підвела голову.

         Він встиг. На частку секунди він упіймав її обличчя таким, яким не бачив ніхто з її колег.

         Її погляд випромінював розгубленість. Страх бути викритою.  

         Він відчув це фізично, так близько, ніби між ними не було скляної стіни. Її пальці тремтіли на клавіатурі, плечі були неприродно напружені, а в погляді — той самий вираз, яким дивляться люди, котрі не можуть пригадати де вони схибили. Або — що їх можуть схопити за руку.

       Це змусило його посміхнутися, адже це означало, що Тайла щось до нього відчувала і боялася викриття.

      Його гра змусила її збентежитися. Він був на правильному шляху, він це відчував кожною клітиною свого тіла  і його це вдовільнило.

- Привіт, друже. – Лейн зобразив фальшиву посмішку та потиснув руку Ітана.

- Привіт. – розгублено відповів той, намагаючись видавити на своєму обличчі легку усмішку. – Не знав, що ти така велика шишка… звісно, твої апартаменти кричущо натякали на щось серйозне… але…

- Розумію…

- То яка в тебе проблема?

- Та ж сама… Геть не можу поладнати з цим механізмом. Уявляєш, не включається… - Лейн намагався на ходу вигадувати причину, по якій він виманив Ітана до себе.

     Насправді жодної поламки не було. Йому хотілося побачити на власні очі відносини між Тайлою і її чоловіком. І щоб не зловитися на брехні, він видьоргнув декілька дротиків з материнської плати.

- Зараз поглянемо.

    Ітан відразу приступив до роботи. Лейн помітив, що він сьогодні він був не надто говірким. Він був сердитим. Але не збентеженим. Хоча по Тайлі так не скажеш.

     На думку Лейна спало те, що можливо вони посварилися. Що власне, не могло його ощасливити.

     Поки Ітан копирсався в дротах, Лейн продовжував крадькома споглядати за Тайлою, ща так прискіпливо палила на його кабінет, але уникала з ним зорового контакту.

- Тут декілька дротів були відключені… Проблему усунено. – Ітан був спокійним та говорив виключно професійним тоном.

- Справді? От халепа… Можливо прибиральниця випадково витягнула. – Лейн продовжував свою гру.

- Можеш перевірити.

      Лейн сів за свій стіл і рукою схопився за мишку, зробивши пару рухів, щоб прийняти роботу.

- Чудово… друже, ти мене врятував.

- Буває. Я піду? Чи ще щось потрібно подивитися?

- Ні… хоча, може в когось із працівників є проблеми. Я зараз запитаю… - Лейн тягнувся до свого стаціонарного телефону, але Ітан його випередив.

- Насправді, в мене обмаль часу… давай іншим разом.

- Хочеш сказати, що я наглію… Так, маєш рацію. Ми домовлялися лише про мене.

- Тоді я піду.

- Так… Мій менеджер з тобою розрахується.

- Вже…

- О, так швидко.

- Так. – Ітан пожав губами.

       Лейн посміхався йому у слід, але його усмішка зникла з його обличчя, як тільки він побачив, як Тайла попрямувала за Ітаном.

          Він бачив, як Тайла підхопилася з місця ще до того, як Ітан встиг пройти метр. Бачив, як вона поспішила за ним — майже побігла.

         І щось у ньому… зрушилося. Гостро та неприємно.

          Він не жалкував. Він розлютився. На неї. На Ітана. На себе.

          Хвилину він просто стояв, втиснувши пальці в край столу так сильно, що аж кісточки збіліли.

         Тайла бігла за Ітаном, як за кимось важливим. Наче він мав право на її увагу. Наче міг претендувати на те, що їй важливо. І це його неминуче знищувало.

          Лейн різко відсунув стілець і став біля вікна, звідки бачив частину коридору.

- Ось так? — прошепотів він. — Ти всерйоз думаєш, що цей тип вартий того, щоб за ним бігти?

          У грудях розгорівся вогонь, від якого не врятує жодне самовладання. Ні логіка. Ні здоровий глузд.

      А коли він почув цокотіння приборів, що швидко приближалися, він намагався зобразити на обличчі усмішку. І їх погляди зустрілися. Тайла окинула його таким суворим поглядом, що це відгукнулося всередині нього. Він не забоявся. Ні… йому прийшлося до смаку. Це ще більше розпалило в ньому бажання зробити її своєю.