Розділ 36. Незручна близкість

         Тайла вимкнула монітор свого комп’ютера, підвелася й машинально поправила сукню, що раптом здалася їй на розмір тіснішою, ніж була зранку. Наче тканина теж відчувала її напругу й намагалася стиснути її тіло до нестями. У голові панував хаос. На коротку мить їй навіть здалося, що всі погляди в офісі свердлять їй спину, хоч ніхто й не підводив очей.

          Дзвінок Лейна був не просто робочим. Вона це відчувала нутром — у його голосі ховалася небезпечна та повільна гра, від якої перехоплювало подих.

        Кроки Тайли до кабінету Лейна здавалися надто гучними в порожньому коридорі. Чіткий та нервовий стукіт її підборів, відбивався від стін та глухо згасав на холодній плитці. Вона в черговий раз смикнула тканину сукні, неначе цим могла заспокоїти власне серце, і нарешті наважилася постукати.

         Після його короткого «заходь» вона увійшла.

         Чоловік стояв до неї спиною, вдивляючись у далечінь крізь панорамне вікно, мовби там, у місті під ним, ховалася відповідь на щось дуже особисте.

          Його широкі плечі, підтягнута постать — усе це врізалося їй у свідомість, і гаряча хвиля непрошеного бажання прокотилася тілом, зрадницьки віддаючись глибоко всередині.

- Доброго ранку. — сказала вона, намагаючись надати голосу діловитості, хоча сама відчувала, як у словах бринить фальш.

         Він повільно та уважно озирнувся через плече.

- Привіт. Сідай… Будеш каву? — неформальність його тону вибила її зі сталих рамок.

- Ні. Я вже пила каву.

- Так рано? — він підняв брову. Його погляд ковзнув по її обличчю так уважно, що вона ледь проковтнула слину.

- Так вийшло. — знервовано прошепотіла вона. Між ними повисла коротка, але дивно густa тиша.

- Як вчора доїхала?

- Добре. Мені пощастило з таксистом.

- Я б міг сам тебе підвезти. Навіщо було так поспішати? Я ж не збираюся тебе з’їсти.

      Куточки його губ хитро смикнулися. Він знав. Відчував її втечу та спроби тримати дистанцію. І відверто насолоджувався цим.

- Це було б зайвим. Ви і так заплатили за вечерю. Не могла ж я настільки нахабніти.

- Мені приємно робити такі речі. — відказав він тихо, майже пошепки.

       Він залишався стояти, тримаючи руки в кишенях, ніби цілковито контролював простір між ними.

- Не сумніваюся… Але мені ніяково. — вона силкувалася звучати ввічливо.

- Чому?

- Тому що… ви мій керівник. А я — ваша підлегла. — суворо відповіла вона, намагаючись сховатися за правилами.

        Лейн усміхнувся так, ніби її слова його розважили.

- Ти знову про це… Здається, вчора цей розподіл трохи розмився.

         Він нарешті сів у своє крісло, рухом підкресливши ледь помітну самовпевненість. Його легкий, трохи грайливий погляд, ковзнув по ній так відверто, що щоки Тайли спалахнули від зніяковіння.

- Ми були за межами офісу… — спробувала вона виправдатися.

- Тоді нам варто частіше бувати за межами офісу.

- Це була разова ситуація. — нервово відказала вона. — Не кожен партнер має труднощі, щоби прийти на зустріч. До речі, як там ваш партнер? Сподіваюся, він владнав свої проблеми?

           У її голосі прослизнув ледь відчутний сарказм. Лейн смикнувся — трішки, але достатньо, щоб вона це помітила.

         Він збрехав. Учорашнє запрошення було для неї пасткою.

- В нього все добре. — винувато промовив він.

- Чудово… Ви щось хотіли?

- Що? – його розгублений погляд обдарував її суворе обличчя.

- Ви покликали мене по роботі? Чи… як? — вона зробила тонкий, але колючий акцент.

- Звісно ж по роботі. — відповів він, а тоді підвівся та поклав перед нею папку. — Перевір цей звіт до обіду.

        Тайла взяла папку, але не відвела очей.

-  Це все? Чи ще щось?

           Його коротка пауза була красномовнішою за слова.

- І… дякую за вчорашній вечір. — додав він. — Було приємно відволіктися.

         Вона підняла погляд. Їхні очі зустрілися. У його погляді було щось м’яке, але напружене.

- Так… Звісно. Атмосфера була гарна… кухня теж…

- І компанія приємна. — тихо додав він.

          Між ними знову зависла тиша. Вона була такою щільною, що Тайла чула власне серце.

         Слова у звіті розпливалися. Думки плутались, а під шкірою наростало тремтіння, ніби хтось непомітно торкався її нервів.

- Пане Лейне… я піду. Роботи багато.

- Йди. — його рука легко вказала на двері, а на обличчі з’явився ледь прихований задоволений вираз.

          Тайла попрямувала до виходу, намагаючись не видати, як сильно тремтять її ноги.