Розділ 34. Турбота, яка обпікає

          Розуміючи, що партнера не буде, Тайла все ж погодилася повечеряти з Лейном. У цьому рішені було щось легковажне, майже заборонене, але дивним чином – звільняюче.

       Вона зловила себе на тому, що з ним їй було… добре. Розмови про будь що і разом з тим – ні про що, не тиснули, а навпаки - огортали, мов теплий плед після довгого робочого дня.

       На мить вона навіть забула про ранкову суперечку з Ітаном – про його холодний тон та байдужість, яка повільно її душила зсередини.

        Тут, поруч з Лейном, життя здавалося інакшим – легшим, сповненим цікавості й недомовленої ніжності.

        Ця зустріч, що мала бути формальністю, перетворилася на ковток свіжого повітря. Вона дозволила собі просто бути – без ролей, без оборони, без тіні провини. І вперше за довгий час, Тайла відчула, як розслабляється її серце.

      Коли вони вийшли з ресторану, вечір огорнув їх прохолодним серпанком. Повітря пахло вологим асфальтом і кавою з сусідньої кав’ярні. Тайла глибоко вдихнула, ніби намагалася впустити цей момент у себе – і водночас утримати від зайвого значення.

      Лейн йшов поруч, мовчки. Його кроки звучали рівно, але в кожному русі відчувалася напруга – та, яку він звик приховувати за спокійною поставою керівника. Її присутність поруч розхитувала його самоконтроль.
            - Пане Лейне, я вам вдячна за вечерю. І хоч ми сьогодні не підписали контракт - мушу визнати, цей вечір мав свої плюси.

- Бачиш... а ти хвилювалася.

- Ну знаєте, я вперше мала бути присутньою на такій зустрічі.

- Чекай, ти ніколи не підписувала контракти? - від подиву, чоловік закляк на місці. Від чого Тайла дзвінко засміялася.

- Ну так... А чому це вас так дивує?

- Бо ти дуже вправний працівник... Я думав, твоя думка теж мала важіль.

- Жартуєте? Я простий менеджер...

- Ти применшуєш свій внесок у цю компанію. І мені соромно за тих керівників, які нехтували таким скарбом як ти.

- Припиніть. Теж... скажете таке.

            Від таких слів вона зніяковіла. Але сказане Лейном, терпким медом лягло на її серце. Їй було приємно.

- Я говорю цілковиту правду.  В мене чуйка на вправних працівників.

        Вони йшли розмовляючи, і здавалося їх шлях був безкінечним.

- Добре, пане Лейне. Я поїду додому. Завтра рано вставати на роботу.

- Давай, я тебе підвезу.

- Ні, що ви... Я вже викликала таксі. - вона вказала рукою на автомобіль, що стояв біля узбіччя. - Ось моя машина.

- Коли ти встигла?

- Ну, ви ж самі говорите, що я вправний працівник... А вправному працівнику - подібні речі здаються дрібницями. На все добре!

          Тайла хутко опинилася біля машини і не марнуючи зайвого часу, сіла в неї та закрила двері, перш ніж Лейн встиг щось промовити.

       Вона дивилася на чоловіка крізь дзеркало. Він стояв не ворухаючись і вмить їй стало ніяково. І раптом з'явилося відчуття, ніби вона шкодує, що залишила його там... одного. 

          Зачинивши двері до своєї квартири, Тайла сперлася на них, проживаючи вкотре післясмак цього вечора. Їй вже давно не було так добре...

- Тайло це ти? - з її вирвав голос Ітана. І вона повернулася у свою реальність.

- Звісно я. Хто ж і ще? - буркнула жінка, знімаючи з себе взуття.

        Відчуття реальності швидко привело її до тями. Вона вмить згадала ранкову суперечку з своїм чоловіком. І їй захотілося тримати образу на нього доти, поки він не вибачиться.

- Я приготував вечерю. Приготував все, що ти любиш... – чоловік вийшов з кухні, тримаючи в руках кухонного рушника.  

- Я не голодна. - холодно відповіла вона і пішла у ванну кімнату.

       Ітан пішов за нею. І спершись на дверний проріз, він продовжив свій невпевнений допит.

- Ти десь була з подругами?

- А що? Ти ж мене не водиш куди небудь...

- Я ж нічого не кажу... ходи.

       Тайла змивала з себе косметику,  намагаючись втримати в собі роздратування. Доброта Ітана діяла їй на нерви. Зазвичай, він так себе поводив,  коли щось від неї хотів. І в цю мить, всередині неї все зжалося від огиди.

  - Я в душ... 

- Хочеш, ми приймемо його разом?

- Не сьогодні, Ітане. Я втомилася.

       Тайла суворим поглядом окинула бідолашного чоловіка, і той мусив відступити.
       Гаряча вода змивала з неї черговий день. І хоч вона мала негаразди з Ітаном, та думки про Лейна витісняли все неприємне.

         Перед її очима було усміхнене обличчя Лейна. Вона вкотре прокручувала в своїй голові ті слова, якими він до неї промовляв. Як він нею пишався та хвалив. Їй було приємно від цих спогадів. Вона навіть ловила себе на думці, що вона не мала права про це думати. Кайдани подружнього життя зв'язували їй не тільки руки,  але й думки.