Розділ 29. Тіні та дотики

      Двері ліфта відчинилися, як сталева пастка, залишаючи Тайлу наодинці зі своїм прискореним серцебиттям. Вона відчула, як її щоки палають, а в грудях, немов спійманий птах, тріпотить збентеження. Вона вибігла з ліфта і швидко пішла по коридору, відчуваючи погляд Лейна на спині.

         Сівши за свій робочий стіл, вона намагалася зосередитися, але слова Лейна, мов отруйні бджоли, жалили її з усіх боків. "Вам шкода?" — його голос, як відлуння, знову зазвучав у її голові, змушуючи її тремтіти.

        Вона кинула свій погляд на телефон. Сповіщення від Ітана, наче крапля холодної води, погасило розпечені емоції.

       "Сьогодні буду пізніше"

        Вона відчула гірку іронію. Ітан, який останнім часом проявляв байдужість, став підозріло турботливим, і Лейн, який нахабно порушував її простір та пробуджував всередині неї забуті відчуття. Ітан, для якого вона була "справою в розкладі", і Лейн, який хотів зробити її "товаришем". Її думки, мов маятник, гойдалися між цими двома чоловіками.

          Вона відчула себе між двох вогнів. З одного боку — стабільність, рутина та відчуження Ітана, з іншого — небезпека, провокація та живі емоції, які викликав Лейн. Вона ненавиділа себе за те, що в її голові взагалі виникали такі думки. Адже Ітан — це її спокій, її майбутнє, її гавань. А Лейн — це буря, невідомість і, можливо, повне руйнування.

          Вона подивилася на повідомлення Ітана. Воно було сухе, як пустеля, без жодного натяку на ніжність. У ньому не було ані краплі емоції, ані бажання щось змінити. І саме в цю мить її думки розсипались, немов розбите дзеркало. Вона відчула не розгубленість, а крихку, але зрозумілу рішучість. Їй треба було або повернути Ітана в її "простір", або залишити його назовні. Інакше вона могла бути втрачена для обох.

          Офіс, що зазвичай здавався Тайлі безпечним і звичним місцем, сьогодні перетворився на лабіринт, у якому вона була мисливцем і водночас здобиччю. Кожен коридор, кожен кут, здавалося, приховував у собі Лейна. Її шкіра, мов чутлива мембрана, відчувала його присутність задовго до того, як вона бачила його. Вона уникала кухні, де їхні шляхи могли перетнутися, і вибирала найдовші маршрути, щоб потрапити до його кабінету. Але навіть на відстані вона відчувала його погляд — хижий і настирливий, що, наче привид, слідував за нею по п’ятах.

          Кожен такий погляд був, мов іскра, що запалювала у ній вогонь. Вона намагалася загасити його, зосередившись на роботі, але думки про Лейна, мов отруйний плющ, обплітали її свідомість. Вона відчувала потужне, майже тваринне тяжіння, що, мов океанська течія, тягнуло її до нього. Це було не бажання, а потреба, яка пробуджувала в ній дрімаючу сексуальну енергію.

          Коли робочий день нарешті закінчився, Тайла, мов утікачка, вилетіла з офісу. Вона відчула, що єдиний спосіб приборкати цей буревій всередині — це повернутися до свого "справжнього" життя. Їй потрібно було заземлитися, відчути на своєму тілі дотики Ітана і забути про Лейна.

         Вона вбігла до квартири, і незважаючи на здивований погляд Ітана, обійняла його, мов рятівне коло. Вона шукала в ньому не просто коханця, а забуття.

         Цієї ночі їхні тіла рухались у звичному ритмі, але Тайла відчувала лише порожнечу. Вона намагалася розчинити свій розум у цих рухах, але це було марно. Кожна її клітина, здавалося, пам’ятала погляд Лейна. Пам’ятала його голос, що шепотів їй у вухо.

      Фізичне задоволення було, але воно було, мов блідий відблиск справжнього вогню, який палав десь далеко.

       Коли Ітан заснув, її очі були відкриті. Вона дивилася в темряву, і замість його обличчя бачила образ Лейна. Її тіло було поруч з Ітаном, але її думки, як неслухняні птахи, кружляли навколо іншого чоловіка. Вона відчувала розчарування. Вона знову програла самій собі. Вона зрозуміла, що секс з Ітаном може задовольнити її на фізичному рівні, але не здатний знищити той психологічний тягар, який залишив у ній Лейн.