Розділ 28. Ліфтова пастка

- Притримайте, будь ласка, ліфт! — крик Тайли розірвав ранкову тишу першого поверху офісної будівлі, що ледь-ледь починала прокидатися.

         Вона бігла, наче за нею гналися всі її невирішені проблеми, а коли, задихаючись, пірнула у сталеву пащу ліфта, то зустрілася з усміхненим поглядом Лейна.

        Він стояв один, розслаблено обпершись на поручень. Його очі, що виблискували, як два темні озера, впилися в неї, як тільки їх погляди зустрілися. Тайла застигла на мить, немов спіймана лань, але потім швидко повернулася до нього спиною, відчуваючи, як по її венах розтікається гаряча хвиля сорому. Цей ранок, цей ліфт, цей чоловік — усе разом вдарило по ній, мов окріп. Вони були вдвох у цій металевій коробці, що підіймалася вгору, і повітря всередині неї стало густим та задушливим.

- Доброго ранку, Тайло. — його низький голос, мов вібрація струни, заповнив тісний простір, викликаючи всередині неї легкий озноб.

- Доброго… — вона в думках вилаялася на себе за цю незграбність і за те, що ці слова застрягли в горлі, не давши їй можливості привітатися першою.

- Ви сьогодні рано… Я б навіть сказав, що надто рано.

       У його голосі бринів присмак глузливої насмішки, що, мов крижаний дотик, пробіг по її спині. І хоч вона стояла до нього спиною, вона відчувала його важкий та прискіпливий погляд на своїй потилиці.

- Так вийшло. — її слова були гострими, мов уламки льоду.

- Вас вигнали з дому?

      Питання, немов непроханий гість, ввірвалося в тишу.

      Тайла хотіла відповісти різко, так, як могла б відповісти людям, з якими мала довірливі стосунки. Але зараз перед нею стояв керівник і вона мусила зберігати професійну дистанцію, немов крихку скляну стіну. Проте її язик аж чесався від уїдливих запитань чоловіка, що, мов гострі стріли, летіли в її бік. Та й взагалі, його питання були для неї дивними, немов пазл, що не сходився.

- Сьогодні не було заторів і я швидко доїхала. — її голос був переконливо серйозним, мов вирок.

- Ти завжди така серйозна?

- Ні… тільки з людьми, які не дотичні до мого простору.

        Це прозвучало жорсткіше, ніж вона очікувала.

- Що мені зробити, щоб увійти… — він зробив паузу, і від цієї тиші всередині Тайли почало все закипати від збентеження, мов вода в чайнику. — Увійти у твій простір, — прошепотів він, і його голос, теплий, як літній вітерець, лоскотав її вухо, від чого по шкірі пробігли мурашки.

         На мить вона знітилася від такої близькості. Лейн стояв так близько, що вона встигла вловити своїм носом гіркувато-свіжий аромат його парфумів, що, мов невидима рука, торкнулися її свідомості. Це розбудило в ній ті відчуття, які вона відчувала тоді, коли його випадковий чи навмисний дотик обпалював її шкіру. Вона відчула, як її серце затріпотіло, немов птах у клітці.

         Тайла вирішила для себе, що він не повинен знати, що вона здогадалася хто її торкався, не даючи йому хибних міркувань та сподівань.

- На жаль, у вас немає доступу до мого простору. — вона відсторонилася, мов від гарячої плити, а потім обпекла його своїм суворим поглядом, що впився в нього мов крижаний кинджал.

- На жаль… — він примружився, і в його погляді промайнула іскорка небезпечного інтересу. — Ви сказали на жаль… Ви шкодуєте, що я не знаходжуся у вашому просторі?

- Я сказала на жаль для вас.

- А ви б хотіли, щоб я був в ньому?

- Пане Лейне, ви мій керівник. Давайте не псувати між нами цих відносин. Бо мені доведеться звільнитися з роботи.

        Її голос звучав відчайдушно, як останній аргумент у суперечці.

- Чому ви така категорична? Я ж не пропоную зі мною переспати… Я пропоную більш довірливі стосунки. Я хочу, щоб ми стали товаришами.

        Його слова, немов солодкий отруйний нектар, розлилися в повітрі.

- Мені подобається та позиція, яку ми займаємо зараз. Ви керівник – я підлегла. — вона трималася за цю фразу, наче за рятівне коло.

-  І це не зміниться?

-  Так.

- Ви впевнені? — він подивився на Тайлу хижим поглядом, і в його очах, що палали, немов вуглинки, Тайла побачила виклик. Вона завагалася, її внутрішній світ, мов крихкий будиночок, захитався.

          Вона не могла знайти правильну відповідь, її думки, мов розгублені птахи, метались у голові. І тут на допомогу прийшов ліфт. Він відчинив двері, мов рятівний портал, і дав їй змогу втекти від цієї напруженої розмови, від хижого погляду Лейна та від непоправних дій, які могли б змінити все і спаскудити її життя.