Розділ 21. Присмак гіркої кави

         Світанок ледве пробивався крізь щілини в жалюзі, заливаючи кухню сірим, тьмяним світлом. Тиша, що нависла в повітрі, була настільки густою, що її можна було різати ножем. Вона була важчою за будь-який шум, наповнена невисловленою образою і гірким присмаком нещодавньої сварки.

          Тайла зайшла на кухню, намагаючись не шуміти. Кожен її крок відлунював у тиші, а серце билося, наче барабан. Вона відчувала напругу в кожному м'язі свого тіла, ніби очікуючи чергового удару. Ітан уже був там. Він стояв до неї спиною біля плити та варив каву. Його постать здавалася такою ж закам’янілою, як і атмосфера в квартирі.

          Пара від гарячої кави підіймалася вгору, але Тайла не відчувала її аромату. Її думки були зайняті лише одним – вона не знала як почати цей ранок, щоб не спровокувати нову сварку.

          Ітан, обернувся до неї, поставив перед нею кружку, наповнену кавою, і тільки тоді подав голос.

- Я тебе сьогодні заберу з роботи. - його голос був спокійним і рівним, наче він робив звичайну пропозицію, а не намагався загладити вчорашню сварку.

            Тайла, з натягнутою посмішкою, потягнулася за кружкою, що стояла перед нею та зваблювала її своїм вмістом. Її руки тремтіли, але вона намагалася цього не показувати. Її образа ще не встигла застигнути важким каменем, але серце вже трішки розм'якло.

- І чим це я заслужила таку розкіш? - її голос був наповнений сарказмом. Вона повільно поставила кружку на стіл і її очі зустрілися з його поглядом.

- Я ж говорив... ми їдемо на ті фонтани, які ти так хотіла побачити. - Ітан намагався її заспокоїти, але його слова звучали так, ніби він робив їй велику послугу.

- Точніше сказати, ми їдемо, бо тобі потрібно по роботі. - Тайла похитала головою.

- Яка різниця? - його брови здивовано піднялися.

-  Велика. - її голос зазвучав ще тихіше, ніби вона говорила щось дуже важливе. - І мені шкода, що ти цього не розумієш... Добре. Ти знаєш, що я працюю до шостої.

- Ти не можеш відпроситися? - у його голосі відчувалося невдоволення.

- Ні. - вона відповіла різко. Її погляд був суворим.

- Раніше відпрошувалася. А зараз не можеш?

- В мене новий керівник і роботи не початий край. Навряд чи мене відпустять. - вона зробила глибокий вдих, намагаючись не піддаватися на його провокацію.

- Ну добре.

         Ітан зрозумів, що тиснути марно. Він помітив, як її очі опустилися і вирішив змінити тему. Він обвів рукою навколо себе, вказуючи на чистий посуд в раковині і прибраний стіл.

- Бачиш, я за собою прибрав? А ти  через це такий шум підняла.

          Тайла відчула, як її серце знову стискається від образи. Її знову не намагалися зрозуміти.

- Мені якось байдуже... Міг би прибрати за собою й завтра. Просто ти вимагаєш від мене чистоти, хоч сам її не надто дотримуєшся.

- Я це говорю не для того, щоб тебе повчати... - його голос став м'якшим, але в ньому відчувалися нотки роздратування. - Просто, цей посуд стоїть і з'являється неприємний запах.

- Він не стоїть тижнями... І навіть якщо стоїть, то в чому проблема помити його тобі самому? У холодильнику щось зіпсувалося - викинь його сам, а не кажи мені. - її голос знову набрав сили. - Бачиш щось поламалося чи ще щось - зроби сам. Це і твій дім. Я коли готую, я ж не думаю тільки про себе. Або коли перу свої речі - я ж перу й твої. Убік їх не відкидаю. З яких пір у твоїй голові відбувся цей поділ?

- Ти знову починаєш... - нарешті промовив він, але його голос уже не був таким байдужим. Він звучав втомлено, ніби він втомився від цієї боротьби.

-  Це ти починаєш. - вона швидко відповіла. –  І це відбувається кожен раз, коли ти знецінюєш мою працю. Кожен раз, коли ти вважаєш, що я повинна робити все, бо я жінка.

- Я так не вважаю. Я просто думаю, що в нас має бути розподіл обов'язків. Я заробляю гроші, а ти... ти займаєшся будинком.

               Тайла зробила глибокий вдих. Вона намагалася говорити спокійно, але їй було важко.

- Я теж заробляю гроші. І я теж працюю. І я теж втомлююся. Розумієш? -  вона торкнулася його плеча, її дотик був ніжним, але впевненим. - Я не хочу бути як твоя мама. Я хочу бути коханою жінкою, а не дружиною. Я хочу відчувати твою підтримку… турботу. Хочу відчувати, що я потрібна  - не тому що зі мною зручно, а тому що без мене ніяк.

         Ітан мовчав. Він стояв, наче статуя і дивився в одну точку. Її слова, наче гострі уламки, врізалися в його свідомість, але він не міг знайти відповіді. Його обличчя було застиглим, очі порожніми і Тайла відчула, як її останні слова просто розчинилися в цій напруженій тиші. Вона побачила не розуміння чи розкаяння, а лише стіну, яку він знову звів між ними. І ця стіна мовчання була товстішою за будь-які слова.

         Тайла повільно опустила руку. Її плечі згорбилися, а втомлене обличчя стало ще блідішим. Вона зрозуміла, що продовження цієї розмови не має сенсу. Її чергова відчайдушна спроба до нього достукатися зазнала поразки.

         Не сказавши більше ні слова, вона розвернулася і вийшла з кухні. Кожен її крок був повільним, але рішучим. Тайла залишила Ітана самого, стояти посеред кімнати, наповненої важким повітрям, що пахло кавою та гіркотою їхніх невирішених проблем.