Розділ 15. Червоні троянди гіркоти

       Вийшовши з ресторану, Тайла ледь трималася на ногах, але, стиснувши зуби, відчайдушно намагалася втримати рівновагу. Запаморочення від кількох келихів вина та коктейлів кружляло голову, змішуючись з п'янким ароматом нічної прохолоди.

          Її погляд ковзнув по обличчях, що розпливалися в яскравих вогнях вечірнього міста і серед цього розмитого натовпу вона, майже інстинктивно, вихопила поглядом знайомий силует автомобіля.

       Машина Ітана стояла біля тротуару, виблискуючи хромом у світлі ліхтарів, немов оазис у цьому хаотичному світі.

      Урівноваживши свою хитаючу постать та взявши шефство над своїми ногами, жінка попрямувала в сторону припаркованого автомобіля. Кожен крок давався їй з неймовірним зусиллям, але прагнення сісти було сильнішим за будь-яке сп'яніння.

     Дверцята вже були прочинені і Тайла вже була готова впасти на м'яке сидіння, але її погляд наткнувся на яскраво-червону пляму – на пасажирському сидінні, наче зухвалий гість, лежав букет червоних троянд.

- Квіти? Це кому? - її голос прозвучав з ноткою розгубленості, що межувала з розчаруванням.

- Це тобі. - сухо відповів Ітан, не відводячи погляду з керма.

    Тайла відчула, як її серце стислося.

- Червоні троянди?! - її здивування було щирим, а в очах з'явився ледь помітний біль. - Ти ж знаєш, що мені не подобаються червоні троянди.

- Які були, такі й узяв. - роздратовано буркнув він, запускаючи авто.

        Вона мовчки взяла важкий букет. Його насичений аромат, здавалося, лише посилював головний біль, що діймав її останню годину їхніх дівочих посиденьок.

        Повільно, з зусиллям, Тайла всілася на сидіння. Її грайливий настрій, щойно здавався непохитним, почав тріскатися по швах, залишивши в голові неприємний слід, наче дрібну, але болючу занозу.

       Вона не хотіла псувати вечір, але відчуття, що Ітан знову забув щось важливе для неї, було нестерпним.

- Як посиділи? - чоловік, нарешті, глянув на неї, але його погляд був пустим.

- Чудово…

- Я бачу. Ти ледь тримаєшся на ногах.  - його голосі прозвучав легкий сарказм.

- Ну і що? Я не так часто кудись ходжу. - відповіла Тайла, намагаючись зберегти спокій.

- Я й нічого не говорю… Поки немає дітей, ходи… Ходи, поки є така можливість.

         Жінка відчула, як її обличчя напружилося. Тема дітей була для неї болючою, справжньою міною сповільненої дії в їхніх стосунках. Вона любила дітей, мріяла про них, але щось її зупиняло, щось невловиме, щоразу змушуючи знаходити для Ітана нові відмовки та "беззаперечні факти".

- На тих вихідних нічого не плануй… поїдемо в сусіднє місто. Сходимо на фонтани. Погуляємо. Розвіємось.

         Її обличчя розгладилося, очі засяяли.

- Круто… Ти ж знаєш, я давно хотіла з'їздити на ті фонтани! - радості жінки не було меж. Її обличчя розгладилося, а очі засяяли яскравими вогниками. Її рука машинально потягнулася до шиї чоловіка.

       Про цю поїздку вона мріяла давно і неодноразово підштовхувала чоловіка до подорожі, але кожного разу все зривалося і зараз, здавалося, її мрія може здійснитися.

       Тайла уявила собі романтичну прогулянку, тримаючись за руки з Ітаном, під музику і світло фонтанів. Вона мала надію, що ця подорож вдихне у їхні стосунки щось свіже…

- Мені потрібно по роботі туди поїхати… і я згадав, що ти хотіла там побувати.

          Радість зникла з її обличчя, поступившись місцем гіркому розчаруванню. Її рука різко від нього відсмикнулася та зайняла оборонну позицію, схрестившись на грудях.

- Тобто, ти робиш це, тому що це по дорозі? І якби тобі не потрібно було по роботі, ти б мене туди не звозив? - її голос став холодним.

- Тайло, не починай… Звісно, що звозив би. Просто так вийшло. Як говориться, поєднаємо приємне з корисним. - він спробував розрядити обстановку, але його слова лише посилили її образу.

- Ну звісно… по-іншому й бути не могло. - жінка невдоволено відвернула своє обличчя до бокового вікна, дозволяючи погляду блукати по темних вулицях.

       Ітан все ж таки зміг зіпсувати її вечір, отруївши його звичним присмаком байдужості.

- Чому ти відразу дуєшся та ображаєшся? - у його голосі звучало роздратування.

- Я розчарована… і це зовсім не образа. -  тихо, але твердо відповіла вона.

- Ти останнім часом якось дивно себе поводиш… вічно всім незадоволена.

- На все є причини… про які, до речі, я говорю відразу. -  її голос затремтів.

- Ти робиш проблему з порожнього місця.

      Тайла глибоко вдихнула, намагаючись стримати емоції, що вже були на кінці язика.

- Я не хочу бути схожою на жінку, до якої ставляться як до належної речі. Я хочу, щоб мене любили. Щоб хотіли робити мені приємне… Хотіли! А не щоб я постійно говорила і не випрошувала твоєї уваги…

         Ітан різко загальмував на світлофорі, його щелепа напружилася.