Розділ 6. Післясмак її присутності. Приваблива загадка

Коли двері за Тайлою тихо зачинилися, залишивши по собі лише ледь вловимий, п'янкий шлейф її аромату, Лейн відкинувся на спинку свого шкіряного крісла.

       Тиша, що наповнила кабінет, здавалася гучнішою за будь-який звук, бо в ній лунав її голос та чистий і дзвінкий сміх. Її слова, сповнені розуму та пристрасті, відлунювали в його пам’яті, як приємна пісня, що засіла в голові.

       Він заплющив очі і перше, що постало перед його поглядом, були її ледь припухлі губи, що так жваво, з такою непідробною пристрастю підхоплювали кожну його репліку. Вони рухалися в ритмі її думок, то складаючись у серйозну лінію під час обговорення, то розтягуючись у щиру, сяючу посмішку, що змушувала його серце прискорено битися, немов барабан, відбиваючи шалений ритм нового бажання.

          Але справжнім магнітом були її очі. О, ці зелені, як літній ліс після дощу, очі! Вони не просто світилися щастям, коли вона говорила про роботу чи про те, чим горіла. Ні, вони випромінювали якусь дику, первісну енергію, немов два самоцвіти, що захопили в собі саму суть природи, її нестримну силу. Ці очі, непомітно, крок за кроком, самі того не усвідомлюючи, затягували його в безодню хтивих сюжетів, що народжувалися десь глибоко в його підсвідомості, розпалюючи вогонь. Кожен погляд, кожен ледь помітний рух її вій був для нього як виклик.

       Лейна лякала ця невідворотна сила тяжіння, що тягла його до неї, мов магніт. Він знав Тайлу якихось десять-п'ятнадцять хвилин, але цього часу виявилося достатньо, щоб його тіло прокинулося від довгого, холодного сну, а думки, вперто, кожної секунди, поверталися лише до неї, до її аромату, до її посмішки. Це було незвично, навіть тривожно та майже шокуюче.

        Його розмірене, вивірене життя, здавалося, тріщало по швах, розсипаючись на друзки під натиском цієї нової та незрозумілої сили. Вона увірвалася, як непередбачувана буря, змітаючи на своєму шляху звичні рамки та упередження, руйнуючи стіни, які він будував роками.

          Він відчував гіркий присмак розчарування, що вона так швидко пішла, залишивши його наодинці з цим вихором емоцій. Йому хотілося зупинити її, розпитати більше, не відпускати. А потім прийшло усвідомлення – він той, хто звик контролювати кожну сферу свого життя, раптом виявився беззахисним перед власними інстинктами, перед цією нестримною тягою. Це було щось нове, щось, чого він не міг занести у жодну зі своїх бізнес-схем чи аналітичних звітів. І це лякало, але водночас і шалено приваблювало.