Розділ 5. Запрошення у заборонений світ. Гра підтекстів. Початок небезпечної гри

- Тайло, це Лейн... – його спокійний голос, але з тією ж ледь відчутною хрипотою, яка вже встигла оселитися в її свідомості, пролунав у слухавці робочого телефону. - Чи могли б ви зайти до мене в кабінет? Є кілька питань щодо вашого відділу, хотів би обговорити.

- Так, звісно. - вона відчула, як ледь помітний рум'янець повзе щоками, хоча її мозок відчайдушно намагався переконати себе, що це абсолютно офіційний запит. Але всередині неї ворухнулося щось незрозуміло тривожне та солодке.

         Вона поправила блузку, намагаючись виглядати зібрано та професійно, ніби цей ранок не розірвав її світ на друзки, і попрямувала до кабінету нового директора, відчуваючи, як всередині неї, з кожним кроком наростає напруга.

      Двері до кабінету були відкриті навстіж і запрошували у простір, що пахнув новою шкірою, владою та легким, п'янким чоловічим парфумом… тим самим, що полонив її в ліфті. Тайлу ніби вдарило струмом… В її голову підкралася нав’язлива підозра, ніби тим, хто хтиво її торкався був не хто інший як Лейн. І ці його провокуючи погляди… Все вказувало на нього. Від цих думок, їй стало в рази ніяково.

      Чоловік стояв біля величезного панорамного вікна, дивлячись на місто і його силует був виразним, та впевненим - майже монументальним. Коли Тайла увійшла, він повернувся до неї обличчям і його легкий та уважний погляд зустрівся з її розгубленими очима. Він дивився на неї з такою глибиною, яка змусила її серце ще дужче стиснутися.

- Тайло, дякую, що зайшли. - він вказав на крісло навпроти свого столу. - Сідайте.

      Вона сіла, намагаючись зберегти зовнішній спокій, хоча внутрішньо відчувала легке тремтіння, ніби по її нервах пробігав електричний струм.

     Зачинивши двері до свого кабінету, Лейн сів навпроти Тайли.

- Отже. - його руки були вільно складені на столі, демонструючи невимушену впевненість. Його погляд був серйозним, але в глибині очей читалася якась зацікавленість, що виходила далеко за рамки ділової, обіцяючи набагато більше, ніж просто роботу. - Я переглядаю звіти та загальну ситуацію у відділах. І, мушу сказати, ваш відділ демонструє хороші результати. Це радує.

      Тайла кивнула, відчуваючи певне полегшення. Можливо, це буде справді просто робоча розмова, і її дикі фантазії не мали під собою ґрунту.

- Проте. - продовжив він, трохи схиливши голову і Тайла відчула ледь помітний, але вже до болю знайомий аромат його парфумів, той самий, що відлунював у пам'яті, наче мелодія, зіграна в ліфті. - Я також помітив деякі… тенденції.

         Він взяв до рук планшет, провів пальцем по екрану.

- Згідно з системою обліку часу, ви часто фіксуєтеся як така, що прибула на кілька хвилин пізніше від початку робочого дня.

        Вона відчула, як кров приливає до її обличчя, розпалюючи щоки. Це було несподівано, майже провокаційно.

- Запізнююся? - її голос здригнувся від легкого обурення, що миттєво перетворилося на захисну реакцію. - Пане директоре, я завжди приходжу вчасно! Можливо, іноді затримуюсь на кілька хвилин у ліфті, бо там завжди тиснява, особливо вранці. Але на своєму робочому місці я завжди рівно о дев'ятій! Я ціную пунктуальність.

        Лейн усміхнувся. Це була не широка, а швидше розуміюча посмішка, що ледь торкнулася його губ, наче таємниця, яку він розділяв лише з нею.

- О, я в цьому не сумніваюся, Тайло. - він повільно опустив планшет, його рухи були плавними та розслабленими. - Я впевнений, що ви, як і всі, хто поспішає вранці, іноді стикаєтесь з певними...гмм, незручностями в ліфті. І я бачу, що ви завжди компенсуєте це своєю ефективністю. Це добре.

           Він зробив паузу і його погляд повільно, майже вивчаючи, ковзнув по її обличчю, затримавшись на мить довше, ніж вимагав діловий етикет. Тайла відчула, як легке тепло розливається по тілу, обпікаючи шкіру і зрозуміла, що його слова про "незручності в ліфті" мали двоїстий сенс та зухвалий підтекст. Це було тонко, майже невловимо, але вона відчула цей натяк, наче струм, що пробіг між ними.

- Я хотів би обговорити кілька ідей щодо поліпшення взаємодії PR-відділу з іншими підрозділами. - він знову перевів розмову на діловий тон, ніби намагаючись приховати щойно сказане, але його очі продовжували випромінювати ту ж невгамовну зацікавленість, що електризувала повітря. - Що ви думаєте про можливість проведення регулярних спільних брифінгів? Це могло б покращити обмін інформацією.

      Тайла слухала, відповідала на питання, обговорювала робочі моменти, але частина її свідомості залишалася в полоні тієї неявної гри, того танцю підтекстів. Він говорив про роботу, але його погляд, його увага до її реакцій, легкі, ледь помітні зміни в тоні голосу – усе це створювало особливу атмосферу, наповнену прихованою напругою. Це була не просто робоча розмова. Це було їхнє перше несміливе зближення, де офіційні слова були лише прикриттям для чогось набагато тоншого, чогось, що тільки-но починало розквітати між ними.

        Вийшовши з кабінету Лейна, Тайла відчула, як її серце продовжувало битися швидше, ніж зазвичай, ніби намагаючись вирватися з грудей. Метелики вже не просто лоскотали – вони легко пурхали всередині, звиваючись у шаленому танці, нагадуючи про його присутність, про його погляд та про його двоїсті слова, що відлунювали у її думках.

        Це було лячно та небезпечно, адже вона все ще кохала Ітана, чи принаймні так їй здавалося і її життя мало бути розписане до дрібниць. Але водночас, ця нова, легка цікавість до Лейна, це відчуття бути поміченою та бажаною... Відчуття, що вона знову жива – було надто приємним, щоб його ігнорувати.