Розділ 4. Тінь дотику та аромат передчуття. Несподівана іскра

        Тайла сиділа за своїм робочим столом, намагаючись зосередитися на електронних листах, але її хаотичні та невловимі думки були розсіяні, мов конфетті після свята.

      Образ ліфта, той шокуючий, але дивно приємний дотик, не виходив з її голови, прирікаючи її на неспокій. Вона копалася у спогадах, шукаючи виправдання своїм відчуттям, переконуючи себе, що це була лише випадковість, тіснота, але лукава частина її свідомості вже знала правду, шепочучи їй про щось більше. Їй стало ніяково від того, що вона собі дозволяла подібні фантазії будучи у шлюбі, і вона страшенно боялася їх розвитку. Тому пропри всі намагання збентежити свій здоровий глузд, вона змогла від них відволіктися, загрузивши себе стопками паперів.

        Ранкові сльози давно висохли, лишивши по собі лише ледь помітні доріжки солоної гіркоти. Робота завжди була для Тайли своєрідною втечею, тихою гаванню від особистих штормів. Вона була місцем, де хаос її душі відступав перед структурою та логікою.

     Вона працювала в PR-відділі великої компанії, де кожен день був розписаний до хвилини і ця структурованість давала ілюзію контролю над власним життям, якого так бракувало поза офісом.

       В офісі панувала звична метушня - шум принтерів, дзвінки телефонів, тихий гомін розмов. Тайла сиділа за своїм столом, занурена в звіт, коли офісом пронеслася хвиля шепоту, наче легкий вітерець перед зміною погоди, передвіщаючи щось значне.

- Псс… Чула? Сьогодні приїжджає новий директор? - прошепотіла до неї її колега та за сумісництвом близька подруга – Ніка, схилившись ближче. Їхні столи стояли поруч і тому для пліткування в них не було зайвих перешкод. 

- Так, я вже чула. Сподіваюся, він не буде ще одним тираном. – Тайла лише знизала плечима.

       Зміна керівництва була звичним явищем у їхній динамічній компанії і зазвичай це означало лише нові вимоги та чергову порцію стресу, тому вона відносилася до цього як до невід’ємної  частини їхнього звичного офісного життя.

       За кілька хвилин офіс ніби завмер, затамувавши подих. Тайла з Нікою переглянулися та з цікавістю повернули свої голови в сторону директорського кабінету, двері якого, епічно відкрилися навстіж.  В отворі з'явилася висока, впевнена чоловіча постать, що випромінювала магнетизм. Він був не такий, як усі попередні директори. Нетиповий "костюм", що випромінював лише нудну діловитість. Цей чоловік тримався легко, але його гострий та уважний погляд, одразу охопив весь простір, ніби скануючи кожного присутнього, проникаючи в саму сутність.

         На ньому був темно-синій костюм, що ідеально сидів по фігурі, підкреслюючи його широкі плечі та спортивну статуру, а його волосся кольору темного шоколаду було трохи розпатланим, що надавало йому якоїсь художньої недбалості та спокусливої хаотичності.

      Тайла, яка зазвичай уникала пильної уваги до нових облич, несподівано відчула, як її погляд застиг на ньому, ніби він був прикутий невидимими ланцюгами. Його усмішка, коли він вітався з менеджерами, була щирою, але з ледь помітним вогником в очах, що обіцяв непередбачуваність та виклик.

      Вона помітила, як він, коротко кивнувши колегам, раптом зупинив свій погляд на ній. Це було лише на мить, швидкий, але інтенсивний промінь, що пронизав її наскрізь. І ця мить розлилася теплом по її шкірі, змушуючи серце зробити якийсь незвичний, легкий кульбіт, що відлунював у скронях.

     Жінка не могла збагнути, що з нею сьогодні відбувалося. Адже, це було дивно і майже обурливо. Дотик в ліфті і зараз… новий директор. Вона, Тайла, вірна дружина з десятирічним стажем, яка щойно пережила черговий ранок відчаю, відчула цю дивну, небажану іскру. Не потяг, ні. Це було щось інше – несподівана, чиста цікавість, майже науковий інтерес до невідомого. Ніби хтось щойно розчинив вікно в задимленій кімнаті і свіжий, п'янкий подих вітру торкнувся її обличчя, обіцяючи звільнення. Вона одразу ж відвела погляд, відчуваючи, як рум'янець повзе по щоках, наче її таємну, заборонену думку можна було прочитати з її обличчя.

- Його звуть Лейн… як якогось середньовічного лицаря. - прошепотіла Ніка, знову схилившись до неї. - І він справді виглядає... інакше. Ходячий секс.

- Так... інакше. – лише це й змогла відповісти Тайла, намагаючись зосередитися на вступній промові нового директора, але її думки вже блукали десь далеко, чіпляючись за образ цього чоловіка, який намагався увірватися в її світ, як грім серед ясного неба.

      Коли він говорив - його голос був глибоким, з легкою хрипотою, що додавала йому шарму та сексуальності і Тайла намагалася ясно усвідомлювати його слова, хоча це їй вдавалося важко.

      Вони неодноразово чіплялися один за одного поглядами, але стрімко відводили очі в бік, ніби боячись показати один одному зацікавленість.

      Лейн говорив про нові перспективи, про команду, про бажання змін. І хоч Тайла намагалася слухати уважно, її внутрішній світ вже змінив свій курс і був непідвладний її контролю. Щось у його присутності, у його погляді, що мимохіть знову торкнувся її, зрушило щось застояне всередині, розбудивши давно приспані почуття.

      Це було небезпечно, але непереборно. Вона нагадала собі про Ітана, про їхні десять років, про обіцянки один одному, про старання, які були вложені в їхні стосунки, щоб стати сім’єю... Але метелики, що тільки-но починали прокидатися в її животі, були вже надто живими, щоб їх ігнорувати.