Розділ 7

- Нікусю, я відчиню.

- Дякую, мамусю.

У вхідні двері хтось дзвонить, а я не можу відірватися від процесу приготування своєї фірмової шарлотки, бо всі мої руки в тісті. Кожного року я готую цей смаколик і його всі обожнюю, починаючи від Микитки, закінчуючи моїм татком. Гастрономічні апетити якого доволі таки важко задовольнити. Мати у мене надзвичайна господиня, тож дещо розпестила батька своїми кулінарними шедеврами. До речі, сам татусь наразі з внуком граються машинками у вітальні. Чутно навіть на кухню, які наразі там шалені перегони відбуваються. Залишилося всього три години до нового року, а я вже в передчутті того, як буде захоплено гарцювати по квартирі синок, коли побачить свій заповітний подарунок. Свого такого бажаного потяга. Свою мрію.

- Сонечко, там до тебе прийшли, - повідомляє рідна, зайшовши на кухню.

- Хто? - Кому ввечері, напередодні нового року не сидиться вдома?

- Сказали, що привезли твою машину.

- Ого, так швидко?

- Не знаю, не знаю, сонечко. Та пропоную тобі вийти, на порозі твоєї квартири знаходиться красунчик, - підморгує мама, - невже це твій особистий Санта?

Не можу повірити, що вдалося реанімувати мою маленьку до життя менше, ніж за добу. Назар говорив, що його друг спробує в якомога коротші терміни полагодити моє авто, але я точно не розраховувала на те, що це може трапитися до кінця календарного року.

Та чудеса трапляються. Одного разу зі мною трапилося чудо. Буквально вчора. Тому вилітаю в коридор та... 

- Назар? - Цим красунчиком виявляється саме Назар.

- Вітаю з прийдешнім, красуне. Бажаю тобі та твоїй родині всього найкращого. А ось і подарунок, - і простягає мій комплект ключів.

- Але... як?

- Дива трапляються, кому як не тобі знати, так, принцесо? 

- Так, - на вулиці мороз, такий собі передноворічний міцний мороз, а я наразі тану як морозиво в сорокаградусну жару й розпливаюся в усмішці.

- До речі, ти дещо забула в машині. Незамінний атрибут свят.

До цього часу одна рука Назара була за спиною, але в цю мить він її звідти витягує та там виявляється... банка грибів. Тих самих які мама попросила купити для свого салату. 

- Ну, якщо вже приніс цей такий незамінний атрибут, так проходь, будемо разом кумекати, що з нього можна приготувати, - я ще не проводжала старий рік, не присідала за новорічний стіл, але відчуваю таку ейфорію, таке піднесення, що видаю те, чого сама від себе не очікувала. Але справді дуже хочу, щоб цей чоловік залишився. Хоча б трішки. Хоча б на короткий термін. Але так хочу... Як то Микитка хотів того потяга. Таке саме непереборне бажання виникає.

- Не боїшся, що одного разу пустивши мене у свій дім, вже не зможеш звідти вигнати?

- Не боюся. А ти не боїшся, що ввійшовши в мій дім, більше ніколи не зможеш покинути мене та мого сина?

- Не боюся. Тим паче й зі зміною прізвища проблеми не виникне.

І ми обидва, ніби в унісон починаємо сміятися. Так голосно, так завзято, що я навіть не мають ні найменших сумнівів в тому, що прийдешній рік буде надзвичайним!