Розділ 5

- Ти...ти...ти...

- По-перше, не ти, а ви. Ми з вами ще не знайомі. Я - Ніка. А ви? І, по-друге, ви їдете до міста?

- Назар...

- Супер! Приємно познайомитися, Назар. Тепер можна і на ти перейти. Так що, Назар, ти їдеш до міста?

- Так, а що? - Чоловік якщо не в шоку, то явно дещо вибитий з колії, адже він вилітав зі свого автомобіля, мчав до мене, як шалений, а я не тільки не злякалася такого його настрою, а ще й веду спокійно діалог. Ніби ми знаходимося не посеред траси чорт знає де, а у милій кафешці за чашечкою кави розмовляємо стосовно глобальної зміни клімату.

- Підвезеш мене до міста? Якщо що, то я маю гроші, можу заплатити за проїзд, - наразі моєю головною метою є забрати подарунок для Микитки. Синок мріяв про цей презент пів року, якщо не більше. Цей потяг був не просто потягом, а потягом з величезною дорожньою дорогою. Він їздив по цих коліях та ще й гудів, як справжній потяг. Плюс до всього всередині такого поїзда знаходився машиніст, провідники та чимало пасажирів. Одним словом, це дійсно була крута річ. Але я перешукала по всіх можливих та не можливих сайтах іграшок у нашій країні та нічого такого не знайшла. Довелося замовляти за кордоном за дуже чималу суму та з терміном доставляння у чотири місяці. А тепер стільки витрачених грошів, а головне стільки потрачених зусиль і мій малий не отримає такий бажаний сюрприз? Дзуськи! Я пішки піду до відділення тієї пошти, де знаходиться цей потяг, але здійсню мрію мого синочка.

- Підвезу, але як же твоя машина? - Назар киває в сторону авто, про яке я і взагалі забула. 

- Зараз поставлю попереджувальний знак, щоб ніхто в неї не влетів, і можемо їхати.

"Вибач, маленька, що покидаю тебе тут, але я маю здійснити мрію свого малого. Вибач, але ніхто та ніщо не може навіть поряд стояти з моїм Микиткою"

Ось так я перепросила у своєї машинки, поставила той знак, забрала телефон та сумочку й вирушила до авто чоловіка.

- У мене друг працює неподалік в СТО, він викличе евакуатор та забере твій автомобіль. Стосовно цього можеш не перейматися, - повідав Назар, як тільки я впала на пасажирське сидіння та була готова мчати до своєї цілі.

- Я й не переймаюся, наразі це не головне. Але дякую, дуже дякую за допомогу, - ще пару хвилин тому чоловік хотів розірвати мене на шматочки, а вже зараз телефонує до свого товариша та розв'язує мої проблеми. Яке неймовірне, а головне чарівне перетворення. Невже дрібка новорічних див і мене не омине?

- Можна тільки одне питання перед тим, як ми поїдемо? - Наразі на обличчі Назара вже не було і натяку на злість, тепер там читалося зацікавлення. 

- Так, звичайно.

- Що може бути такого надзвичайно термінового, що ти готова кинути автомобіль напризволяще й вирушити собі далі?

- Дуже просто - мрія мого сина. Мрія мого сина куди важливіше якоїсь груди металу, чи будь-яких інших матеріальних речей та цінностей. Заради здійснення мрії свого малюка я готова на все. Ну, практично на все.

- Заздрю білою заздрістю, - промовив Нараз та завів двигун, а після вирулив на трасу.

- Ти про що? 

- Комусь же пощастить мати таку дружину. Моя б ніколи не пішла на такі жертви заради нашої дитини...