Розділ 3

- Мамочко, привіт ще раз, ти б могла ще пару годин посидіти з Микиткою? - Вийшовши з відділення пошти, я тут же подзвонила до рідної та перейшла відразу до суті. Не було часу зволікати, тож потрібно було розв'язати все якомога скоріше.

- Ну, взагалі то так, без проблем, але що сталося, Нікусю? Ти ще не їдеш додому?

- Поки що ні, але все добре, не переживай, - тут же заспокоюю матір, щоб вона за пару секунд не дійшла до стану паніки. А вона це вміє і деколи дуже вміло це практикує. - На пошті виникла помилка, подарунок Микитки відправили на інше відділення. В інше місто...

- В інше місто? - Ну так, такий самий подив був і у мене, неприємний подив. - Але до чого тут помилка з цією посилкою і те, що тебе ще не буде пару годин?

- Мамочко, це найближче місто до нашого, думаю години півтори туди, півтори назад і я буду вдома, - можливо, трішки більше, можливо, трішки менше. Та плюс-мінус трьох годин мені має вистачити задля того, щоб опинитися вдома. Моя надія була на те, що на трасі наразі немає заторів, а дорога оптимальна для їзди.

- Ти що поїдеш за цим подарунком в інше місто? - І тут у нас з мамою були схожі емоції, бо спочатку цей план і для мене здавався ну, вже дуже таким собі. 

- Так, Микитка стільки часу мріяв про цей потяг, що я не маю права залишити його без такого омріяного подарунка, та ще й в новорічну ніч.

- Сонечко, ти впевнена? Так темно, до того ж на дорозі явно слизько... Можливо, купиш малому щось інше на заміну, а той потяг зачекає?

- Ні, мамусю, я розумію, що моя ідея дещо шалена, але я не можу засмутити синочка. Дякую, я буду обережно їхати. Скоро буду. Цілую і малому передавай привіт!

Я мала виконати мрію сина, тож завершивши розмову з матір'ю, заплигнула в автомобіль, налаштувала навігатор на потрібну адресу й впевнено вирушила у цю міні подорож. 

Коли я розійшлася з чоловіком, а це сталося через пів року від народження Микитки, я дала сама собі слово, що зроблю все від себе залежне, щоб син не відчував відсутності батька. Ми з Ринатом, а саме так звали біологічного батька Микити, познайомилися, коли мені було дев'ятнадцять років, а йому двадцять. Ми шалено закохалися один в одного, нас підхопила хвиля пристрасті, зривних емоцій і як наслідок таких бурхливих відносин - через рік народився наш малюк. Ось тоді й закінчилися відносини між мною та Ринатом. Не офіційно, але емоційно так точно.

Ще під час вагітності я помітила, що хлопець якось охолов до мене, вже не проявляв того піклування та любові, які були притаманні йому раніше. Я списала все це на те, що Ринат хвилюється, що ми обидва стаємо на невідому стежку, тож тому дещо вибитий з колії. Але, як виявилося, це було початком кінця. З народженням сина покращень не відбулося. Ринат почав частіше ходити на зустрічі зі своїми друзями, мотивуючи це тим, що йому потрібно відпочивати від домашньої рутини. З кожним тижнем ці вилазки стали траплятися все частіше, що я навіть про себе відзначила, що я практично не бачу його вдома. А коли я завела тему щодо того, що йому варто більше часу приділяти сину, не кажучи вже про мене, Ринат повідомив шокову новину. Виявляється, ми з Микитою йому поперек горла. Він занадто молодий задля того, щоб весь свій вільний час присвячувати підгузкам малого та бути з однією жінкою все життя. Тобто зі мною. Як вам таке?

Щось дуже невчасно ці спогади ввірвалися в мою голову, доводиться стримувати сльози, які водоспадом бажають политися з очей і водночас уважно спостерігати за дорогою, щоб не наробити халепи.

Звичайно, після таких слів Рината я послала його куди подалі, розвелася з ним та порвала всі ниточки, котрі могли мене поєднувати з цією гнилою людиною. Ілюзія щасливого майбутнього, однієї міцної родини розтанули, і від відносин з Ринатом залишився тільки дим. Ось такий от дим, який я бачу перед собою в лобове скло автомобіля.

Стоп...Щось це не схоже на те, щоб хтось палив багаття і дим від нього досяг траси. Тим більше навколо не видно навіть натяку на якесь селище чи місто, тільки дерева, дерева і дерева. Тоді...

- Та ти що, жартуєш? - Це питання я адресувала Богу, всім тим вищим силам, які вирішили сьогодні вдосталь з мене познущатися, оскільки дим струмував... з-під капота мого автомобіля. Величезними клубками підіймався вверх й практично закрив собою всю дорогу.

Ну що ж, можете мене привітати, я зібрала три сімки на барабані невдах, оскільки проїхавши ще буквально пару метрів, машина зупинилася і повідомила, що цього року вона вже вдосталь наїздилася, вистачить, далі мені варто розраховувати на свої ніжки. Посеред траси, де навколо одні дерева та непроглядна темінь, о сьомій вечора тридцятого грудня... І рядом ні душі...