9

- Там... там..., - мало того, що я нічого не можу заперечити на слова Тео, так ще й починаю заїкатися, чим ще більше зариваю себе в нервову яму.

- Що там? - Мені здається, чи в цю мить хлопець настільки напружився всім тілом, що я прекрасно відчуваю кожен його м'яз? А ні, не здалося, адже колишній реально притискає мене до себе набагато сильніше, та так, що думаю десяток секунд у цьому захваті й у мене не залишиться повітря в легенях. Воно катастрофічно швидко закінчується.

- Під ліжком, - набираю той залишок кисню, який ще є та на одному подиху видаю цю інформацію. На більше я не годна.

Та, на щастя, Тео все ж акуратно опускає мене на ноги й дає змогу не померти тут і зараз. Я судомно починаю хапати ротом повітря, благо, його тут доволі чимало, бо нічого не заважає йому заходити в приміщення.

- Залишайся тут, - знову настанова від хлопця і знову він бере віжки правління у свої руки. 

А знаєте що? Чесно кажучи, я так і звикнути можу. І, якщо вже бути відвертою з самою собою, то мені подобається ця роль тендітної, беззахисної дівчинки, яка знає, що поряд з нею знаходиться справжній чоловік, котрий прийде на допомогу в разі чого. Не те щоб Свят мене не влаштовував в цьому плані, але Тео це робить в такому стилі, ніби ми наразі знаходимося не в реальності, а в якомусь кіно. Він ніби головний герой цього кіно, і всі ці спецефекти та образ брутального мачо ну от дуже йому личать. Начебто це закладено у нього в генах.

- Аахахахах, ти реально?

Але є й інша сторона цього героя - він дуже любить з мене познущатися, схоже і зараз хлопець взявся до цього, оскільки повернувся з кімнати й заливається сміхом. Так щиро та голосно, що якщо жителі цього селища якимось чином не почули мій вереск хвилиною раніше, то ось зараз в них немає шансів упустити громовитий сміх Тео.

- Що? - Не розумію, що саме його так розважило. Відчуваю себе особистим клоуном хлопця, і від цього відчуття всі попередні чари стосовно цього персонажа тут же розвіюється і залишається тільки приємний посмак.

- Ти реально злякалася тієї маленької мишки? - І заходиться новим нападом сміху. 

- Яка там маленька мишка? Там здоровезний пацюк! - При чому таких величезних розмірів, що я вперше бачу таке громіздке страховисько. І мало того, що воно велике та страшне, так ще й кинулося на мене, як тільки я хотіла підійняти ту фотографію.

- Такий здоровезний, як коуч черепашок-ніндзя? - А знаєте, що головне? А головне те, що хлопцеві й співбесідник не потрібен, він сам гарно, як йому здається, пожартував, і сам же прекрасно зі свого жарту посміявся. Неймовірний тандем!

- Який ще коуч? Які ще черепашки-ніндзя? - Я звичайно щось чула про таке... Якщо не помиляюся, то це дитячий мультфільм. Але, чорт забирай, якого біса? Чому він веселиться так, що скоро пупок розв'яжеться від цих веселощів?

- Та все, забудь, - Тео махає в мою сторону рукою, ніби в цей жест вкладає те, що марно щось пояснювати такій дурепі, якою я являюся, - з тобою звичайно весело, але буду я вже їхати.

- Куди це їхати? Навіщо їхати? А як же той пацюк? Чому ти їдеш? Без мене? - Затараторила я питання, ніби з кулемета, а все тому, що мало того, що він не вирішив питання з тим непрошеним жителем даного будинку, так ще й кидає мене напризволяще разом з ним?

- Скоро темніти почне, а у нас вікон немає. Поїду домовлюся щодо установки нових рам, а поки придбаю якусь клейонку чи щось схоже, щоб закрити ці діри, - киваю він головою на одну з таких дір, яка раніше була вікном у цій кухні.

- А як же я? - Ну окей, план колишнього можливо не такий вже й поганий, якщо все ж ми тут залишаємося жити. Та що мені тут робити?

- Ти залишишся. Найди віник якийсь, шуфельку та повбирайся тут поки мене не буде. За вечерю не переживай, я спробую щось взяти по дорозі, щоб перекусити.

- Щиро вдячна! А то я вже думала бігти до плити та борщі тобі готувати та вареники ліпити! Щоб мій любий-милий посмакував та горя не знав! - Ох, яка ж мене злість бере! Якщо Тео хотів мене налаштувати на те, щоб я не боялася залишатися наодинці з тим пацюком, то з цією задачею він впорався на сто відсотків. Тепер краще тому непрошеному жителю не потрапляти мені на очі, щоб я не зірвала на ньому агресію, яка кипить у мені до цього веселого осла навпроти.

- Ще встигнеш, так сильно не переймайся, - натомість для колишнього це й надалі весела гра, в яку він з величезним завзяттям продовжує грати, - дай мені свій номер телефону.

- Нащо? - Хотілося додати, що у мене є хлопець, тож я не знайомлюся. Та все ж вчасно прикусила язик, бо Тео міг дуже добре на цій темі зіграти. Наприклад, підколоти, де ж цей хлопець і чому він наразі знаходиться з іншою дівчиною, якщо так безтями без мене. 

- Люба, ну у тебе сьогодні що не питання, то діамант! Для зв'язку. Для того, щоб в разі чого ми могли зв'язатися одне з одним. Хтозна, яке неймовірне страховисько наступного разу забажає тебе з'їсти одним махом, - і знову ця широка посмішка на його писку. Чортова миша! Налякала мене, а тепер я ще чорт знає скільки часу буду вислуховувати ці підколи у мою сторону! Неймовірно вдячна!

- Записуй, - хотілося відповісти й за "любу", й за "страховисько", але все ж вирішую залишити це на потім, адже чотири здоровезні дірки в цьому домі не додають оптимізму, а інших варіантів житла як таких немає. Тож варто дати номер телефона цьому веселому індику й нехай валить за тією клейонкою. 

Та що ж той Свят сьогодні не заспокоїться? Невже так засумував, що вже вдруге за такий короткий проміжок часу до мене набирає?

Та виявилося, що це був не Свят. Не він мене набирав, а...

- Так приємно, що мій номер і досі підписаний у твоїй телефонній книжці, - я не помітила, як Тео підкрався непомітно і побачив, що висвічується у мене на гаджеті, - це постріл у самісіньке серденько, кохана...

- Губу закатай назад, яка вже до підлоги дістає! - Роблю крок від хлопця, щоб приховати гаджет, і себе в першу чергу. Бо поряд з ним я відчуваю себе вразливою, відчуваю, що моя броня може тріснути, а цього нізащо не можна допустити. - Твій номер у мене підписаний, щоб я не дай Боже від тебе не прийняла виклик! Не варто вигадувати того, чого немає!