7

- Свят, я можу поставити тобі зустрічне питання? - Якщо мова зайшла таким чином, якщо коханий забажав у такому річищі рухатися... Що ж, так то так, це не я розпочала.

- А воно якось пов'язане з моїм питання? - Ти дивися як він осмілів. Щось не надто хлопець розпушував хвіст, коли Тео був поряд, а зараз відчув можливо певну нотку мого сумніву чи невпевненості й починає напирати. Останнім часом Свят нагадував птаха Фенікса. Тільки якщо пернатий поставав з попелу, то Свят навпаки в цей попіл перетворювався. А точніше перетворював у попіл наші з ним відносини.

- Безпосередньо пов'язане, - я теж можу бути впертою, я теж вмію показувати своє "фе". - Можливо нам розійтися? Можливо завершити ці відносини?

- Чого це? Чому відразу розійтися? - Тільки-тільки хлопець втрачає опору під ногами, так відразу ж його нахабство зменшується у величині. Невже думав, що буде помиї на мене лити, а я буду падати на коліна та просити його цього не робити? Невже саме таке враження у нього склалося за час наших відносин?

- Який сенс надалі бути разом, якщо довіри немає? - Так, я знаю, знаю, що я погана людина, і сама в цю мить безбожно брешу своєму хлопцю, майбутньому здавалося чоловіку. АЛЕ! Є величезне "але" і полягає воно в тому, що Свят надірвав цю довіру. Саме він цим обміном запевнив мене, що не все так добре, як то здавалося. Тим паче я заручниця ситуації. Це ж не я тицьнула пальцем на Тео і не я вибрала його собі у партнери. То які до мене можуть бути питання?

- Чому це немає довіри? Я тобі довіряю. Довіряю. Просто поставив тобі питання. До чого тут це питання і довіра?

- Та до того, що ти навіть у мізках міг таке допустити, що я зустрінуся з колишнім та буду з ним жити. Навіть у межах експерименту. Як тобі таке в голову могло прийти? - Знову ж таки, упустимо, що це справді так, і що я наразі знаходжуся в одній квартирі з колишнім. Це упустимо...

- То це не той Тео?

- Ні, звичайно ні, - це ще добре, що я не додумалася показати Лілі фотографії зі своїм колишнім. Дівчина з'явилася у моєму житті якраз після того, як ми з Тео порвали стосунки, і саме подруга дуже і дуже сильно допомогла пережити той важкий період мого життя. Вона знала ім'я колишнього, але ніколи не бачила його ні в реальності, ні на знімках. - Чи ти думаєш, що ти єдиний Свят у світі? Чи я можливо одненька людина на всій планеті з іменем Стася?

- Та ні, просто такий дивний збіг...

- Ти правильно підмітив - збіг. Так, дивний збіг, і можу тобі відверто сказати, що мені не надто приємно усвідомлювати, що наразі мого експериментального партнера по цьому обміну звати так, як звати мого колишнього. Але згодися - цей Тео не винен в тому, що його так батьки назвали. Це те саме, що тебе звинувачувати в тому, що тебе звати Свят, а не Андрій чи Микита, чи Антон. 

Найкращий захист - це атака. А якщо атака ще й ґрунтується на впевненості та логічності, то це практично гол у чужі ворота.

- Ну все, все, заспокойся, все добре, - а от вам і гол. Можете мене привітати з вдалим закінченням тайму. Бо, здається, до кінця матчу ой, як ще далеко. Це ще тільки перший день обміну. Перші години...

- Це все, що ти хотів запитати? Якщо так, то мене мама кличе, - по ідеї я маю засумувати за своїм хлопцем. По ідеї навіть найкоротше розставання має додати туги за своєю другою половинкою. Та у мене ніби спрацьовувало відторгнення даної людини, бо вона все сильніше та сильніше заривала себе у пісок, що своїми діями, що словами. Ставала все більше для мене чужою...

- Ні, ще хотів сказати, що я тебе кохаю.

- І я тебе теж, - можливо, напевно, здається... не впевнена... - Ну все, гарно вам там з Лілею проводити час, я побігла.

Цей експеримент ні до чого хорошого не призведе. Я в цьому вже вкотре переконуюся. Адже мало того, що буквально за пару метрів від мене знаходиться колишній, який за жартом долі знову з'явився у моєму житті, так ще я очевидно втрачаю адекватний зв'язок зі своїм коханим. І починаю неоднозначно ставитися до своєї подруги. Хоча, здавалося б, вона ще нічого такого крамольного не зробила. Просто живе з моїм хлопцем... Але це ж не так і просто сприймати, не так?

Та про це все я подумаю в той час, коли поряд не буде Тео. Коли не буде цього кошмару з майбутнього. А наразі він тут, у квартирі моїх батьків, тож хочеш не хочеш, а контактувати з цим хлопцем потрібно. Навіть необхідно.

- А що тут відбувається? - Я застала колишнього і рідну маму за дивним процесом, тож як тільки опинилася у дверному проході на кухню, так відразу ж попросила адекватних пояснень. 

- Тео розповів мені, що ви тепер будете жити вдвох...

Що??? Я тут же переводжу погляд на цього негідника, який спалив контору, і вкотре бачу цю переможну посмішку на його писку. Вже який раз за сьогодні я спостерігаю цю гидку саме для мене картину.

- Тож я запропонувала Тео взяти з собою трішки мого супчику, трішки вареничків, щоб ви поїли, коли приїдете додому. - І справді я бачу пару скляних баночок наповнених їжею, та ще і якесь печення лежить поруч з цим провіантом. Це я так розумію Тео на солоденьке? Щоб хлопчику життя гірким не здавалося?

- Мама чудово готує, як можна відмовитися від такої смакоти? - Подав голос цей задоволений індик, а я вихопила з цієї фрази тільки одне єдине слово... "Мама"... Тобто не "твоя мама", а просто "мама"? Це він натякає на те, що... це наша мама?

- Що це ТАКЕ було? - Мені вже хотілося пару раз тріснути цього задоволеного слона, який біг з провіантом моєї матері до машини, але оскільки працю рідної було жаль псувати, то я все ж повернулася до цього питання, коли баночки опинилися цілими та неушкодженими в багажнику, а ми самі присіли в салоні автомобіля.

- Що саме, сонечко? - Акторська гра на п'ять з плюсом! Таке здивування, такі величезні вибалушені очі. Прямо супер! Та це вийшло б з кимось іншим, але точно не зі мною! Я цього чортового актора дуже добре знаю. Аж надто добре, бо навіть не знаючи того брала участь в його театрі, де в кінці цієї п'єси фіналом стало моє розбите серце. Вщент роздавлене та позбавлене емоцій.