5

- Що невже? - Я кидаю до біса ідею якомога скоріше покинути цю кімнату та дім загалом. Мені тепер до одного місця Свят, котрого я хотіла звідсіля вивести. У мене спалахує гнів на того, хто промовив цю фразу, а її ж звичайно промовив Тео. Кому ще тицяти не те що палки в колеса, а перекривати мені дорогу шлакоблоками?

- Ну, судячи з договору, який ми уклали, то там висить доволі таки солідна сума компенсації, якщо одна з пар відмовляється брати участь в цьому обміні, чи то сходить на дистанції протягом даного експерименту. Хіба ні? - Знає гад на що давити, адже по черзі кидає погляд то на Лілю, то на Свята, котрі не можуть сказати йому щось напротивагу, а навпаки згідно мотають головами.

- Та невже? - Повертаю колишньому його фразу і на моїх губах, перший раз за час виникнення Тео з нізвідки, з'являється посмішка. Він дещо не врахував, тож це наразі являється прихованою картою у моєму рукаві. Схоже, саме зараз настав час викидувати цю карту на цей умовний ігровий стіл. - Ми чисто покладаємося на цей договір, так? Дотримуємося кожного пункту цього договору, вірно?

Тепер вже моя черга обвести всіх почергово поглядом, довше потрібного затриматися на Тео, щоб насолодитися якщо перемогою не у війні, то у чисто конкретній битві, при цьому з обличчя не сходить посмішка.

- Так, - подруга за чоловіків вирішила відповісти. Адже колишній ще не зрозумів, що я задумала, а теперішній взагалі випав з прострації й просто спостерігає за цими баталіями зі сторони. Як глядач.

- В такому разі не бачу приводів для хоч якихось, навіть мінімальних штрафів, адже партнер у тебе, Ліля, змінився, тож і умови відповідно не можуть бути попередніми. Такими, які були при Артурові. Тож, не доля, - ну що, отримав? Наламався твій план, чортовий винахідник? Думаєш я як і раніше молода дурна дівчина, яка буде витати в рожевих хмарах та дякувати кожного дня небесам, що вони спустили звідтіля тебе на землю, такого красунчика?

- Впевнена, що там є саме такий пункт, про який ти зараз говориш? - Замість розчарування на пиці Тео, я бачу тріумф, і саме це змушує мене засумніватися в тому, що ця гра під моїм контролем.

- Ну це ж логічно, хіба ні? - Повертаюся до Свята, хочу від хлопця отримати якусь підтримку, але... але... але... Він і надалі дивиться на корт, на якому по обидві сторони грає Тео і я, а між нами літає тенісний м'ячик у вигляді випадів в сторону одне одного.

- Погляньмо на факти та не будемо опиратися на якусь логіку, - пропонує Ліля й виходить з кімнати, щоб вже буквально через якісь пів хвилини знову з'явитися в ній з тим самим злощасним договором.

Тут же вихоплюю цей папірець з рук подруги, ледве його навіть не рву в цей момент. А все тому, що мені здається варто цьому договору побути в кімнаті пару секунд, як Тео магічним чином допише пункт щодо того, що можна проводити цей обмін навіть попри те, що учасники змінилися. Дурість? Звичайно. Але я згвинчена зараз до межі, тож мені можна пробачити таку нісенітницю.

- Ми зможемо їм віддати цю компенсацію? - На очах практично бринять сльози, але поки цього не сталося, я відводжу погляд від договору та спрямовую його на Свята. Ну, будь ласка, скажи, що зможемо. Що ти все зробиш від себе залежне, щоб покрити цю компенсацію. Святе, я ж тебе кохаю, ти мій наречений, ти ж не покинеш мене у біді? Ти ж не даси в образу свою дівчину?

- Та ну не знаю... там же така сума..., - починає м'ятися мій хлопець, мій наречений, мій, здавалося б, чоловік та батько моїх дітей... 

- У тебе ж є машина, ми можемо її закласти, а на отримані гроші закрити цю компенсацію. Я піду на роботу, на дві роботи, але давай це зробимо, добре? - Та я готова цілу добу не вилазити з робіт і працювати як тягловий ослик, тільки б не йти самотужки у лапи до цього монстра, яким для мене став Тео.

- Закласти машину? - Свят округляє очі так, ніби я прошу його про щось екстраординарне. Ніби вимагаю віддати своє серце заради мого життя, а не шматок заліза на колесах. - Сонечко, я збираюся збагатитися, а не влазити в борги.

- Навіть заради мене? - Граю не чесно, давлю на больові точки, але що ще робити, якщо це моя остання спроба виплутатися з цього лайна, в якому якщо я і не по самі вуха, то по груди так точно...

- Кохана, все буде добре, - Свят бере мої руки у свої та таким чином хоче заспокоїти та надати підтримки. Яка мені наразі так необхідна.

- То ти продаси машину, так? - Іскорка надії спалахує в моєму практично замерзлому тілі. А замерзле воно від того, що я боюся. Боюся, що може трапитися, якщо хлопець не згодиться на мою пропозицію. Що відкине її.

- Звичайно, ні, - і тут же ця іскорка гасне, покриваючи все інеєм...

- Так що, виходить, що такого пункту немає? І зміна учасників ніяк не впливає на проведення цього обміну? 

Тео був би не Тео, якби цього не промовив...

- Виходить, що немає! Виходить, що не впливає! - Коли людина потрапляє в кут, з якого дуже і дуже важко вибратися, то вона вмикає надзвичайні зусилля та притягую весь свій прихований потенціал, щоб виплутатися з халепи. Це як мчати від скаженої собаки, яка ось вже насідає на п'яти, ось-ось вкусить тебе за п'яту точку, і не тільки за цю точку, а ти вмикаєш турборежим й все ж в останній момент вислизаєш від неї. Так само наразі й зі мною. Я не отримала підтримки від Свята, мій хлопець вкотре дивує мене з негативного боку, тож, як не прикро усвідомлювати, але я віч-на-віч зі своїми проблемами. Точніше проблема одна, але ж наскільки вагома...

- Якщо так, то можливо тоді визначимо, хто де буде проживати на час обміну? - Тео вносить на порядок денний питання, яке стає черговим дуже прикрим для мене нюансом. Я бачити цього хлопця не хочу, згадувати його і пов'язане з ним минуле, а щоб жити з ним разом, під одним дахом, бік о бік... Гей, вищі сили, якщо ви справді є, то чому у вас настільки кепське почуття гумору? Чому мені ось ні чорта не смішно, а є тільки бажання ридати? Чи вам все ок і ви там животи надриваєте від сміху?