2

ВІН

***

- Містер Тео, викликали? - Показує свого сцикливого носа моя нишпорка, на ім'я Микита, і явно щось чує своїм дзьобом, адже не поспішає проходити далі по кабінету.

- Микитка, друже мій, - підриваюся з крісла та йду йому назустріч з широко розпростертими руками та вищиром на губах. Бачу по його очах, що хоче звалити звідсіля, накивавши п'ятами, але все ж тримається за одвірок, ніби він йому може якимось чином допомогти, - та ти чого соромишся? Проходь давай, поспілкуємося. Обговоримо життя.

- Містер Тео, я б залюбки, але стільки роботи, стільки роботи, - скрушно хитає головою цей кепський актор, і думає, що зможе мене обвести навколо пальця. Але в нього і раніше це не виходило, а зараз, коли ніжки трусяться, а штанці практично мокрі, так тим паче.

- Друже, та присядь, перепочинь трішки, ти стільки працюєш не покладаючи рук, - вказую на крісло, на котре найближчим часом має впасти туша цього недоумка.

- Містер Тео, та все ж...

- Швидко пройшов і сів у це кляте крісло, поки ще можеш самотужки ходити! Бо я можу це дуже швидко вирішити, і потім ти будеш сидіти на дупі рівно все своє життя! - Цей цирк починає мені порядком набридати, тож якщо дурень відразу не зрозумів, то перейдемо на інший рівень спілкування. На такий рівень, який найкраще сприймають такі ідіоти як оце. Накази, погрози та залякування.

Микита хоч і хитрий, але все ж розуміє, що немає сенсу надалі зі мною сперечатися, тож повільно, але все ж тупцяє до крісла. Ніби це не звичайне офісне крісло, а крісло тортур. Хоча... Все може бути. Можливо він не дарма сцикує.

- Ну що там, Микита, стосовно справи, яку я тобі поручив? - Не присідаю назад на своє місце, а навпаки підходжу до хлопця, щоб він не відчував себе статечно та розслаблено. Якщо фізично я поки що карати його не буду(ключове - поки що), то от морально спуску не дам.

- Стосовно дівчини? - Зиркає на мене спідлоба, відчуває каверзу.

- Так, Микитка, стосовно дівчини, - кулак так і чешеться вмастити йому по пиці за те, що відтягує. Вже третій місяць відтягує, і зараз певно ще хоче вибити один день для своєї шкірки. Щоб я її не випатрав.

- Та щось не дуже, - тут же хочеться за це "не дуже" дати по писку, але стримуюся, бо він хоче ще щось вимовити, тож поглянемо, що сьогодні вигадав на свій захист, - по прописці вона не живе, люди перевірили цю інформацію. На роботах затримується буквально на тиждень-другий і звільняється, тож поки ми опрацьовуємо все, то вона зникає з радарів.

- Пішов звідси! - Гарчу до цього щура, і щоб не перейти на грубість, відходжу від нього та крокую до свого стільця. Потрібно охолонути та не доводити до мордобою.

- Тобто...?

- Пішов до біса звідси! Що тобі незрозуміло? - Різко розвертаюся, в пару кроків долаю відстань між нами й опиняюся дуже близько до цього слизняка. Настільки близько, щоб він побачив у моїх очах власну смерть, якщо тут і зараз не звалить з мого кабінету. - Даю тобі три дні, щоб віддати всі ті бабки, які я тобі платив!

- Але ж...

- Тобі щось не зрозуміло, Микитка? - Хоче не тільки повертати ті гроші, які задарма отримав, а ще й потратитися на лікарів, щоб себе підлатати після зустрічі з моїми кулаками? Без проблем, я йому залюбки це влаштую, адже ці зволікання добряче мене вивели з себе, тож і боксерська груша тут як тут вдало знаходиться.

- Все зрозуміло, я можу йти? - Ага, отже, не хоче звертатися до ескулапів... Що ж, кепсько, кепсько...

- Вали звідси! І попробуй хоч колись мені на очі потрапити!

Я цього покидька найняв задля того, щоб він навів мені довідки щодо дівчини з минулого. Щодо тієї, яка засіла у мене в голові, і ніяк не хотіла звідтіля вилізати. А це лайно за три місяці нарило те, що я і так знав без нього. Я раніше від нього довідався, що і до чого. То за що я плачу чималі бабки цьому мерзотнику? За те, що він видумує чергові відмазки щодо того, чому він сів в калюжу?

А щодо дівчини... Що ж, я натрапив на її слід. Дізнався, як вона живе, де вона живе, а головне - з ким. Що ж, доведеться тому дурню зійти з дороги та забути про дівчину раз і назавжди, а цій маленькій... Що ж, не заздрю я їй, не заздрю... Не хотів би я стати об'єктом, на який звернув увагу такий як я. Не хотів би... Не очікуєш мене, маленька? Це чисто твої особисті проблеми, бо я вже прямую до тебе...

*** 

Стася

***

Та все ж звалити вирішив Артур, адже саме він вилетів за хвіртку свого будинку, і ледь не вдарив Свята по носі. Хоча, чесно кажучи, в цю мить мені захотілося, щоб все-таки коханий отримав по своєму дзьобі, аж надто сильно він зачепив мене зі своєю перевіркою на вірність. Образа ще досі жевріла всередині мене.

- Ого, а ви тут довго стовбичите? - Артур явно не очікував нас тут побачити, тому що дещо навіть відскочив назад, як тільки ми опинилися перед ним, а очі хлопця збільшилися до розмірів чималих персиків.

- З моменту, як ви обмінялися одне одному люб'язностями, - чомусь у Свята так різко підійнявся настрій, ніби він поціновувач ось таких от вияснень відносини й дуже радий, що опинився практично в центрі цих розбірок.

- Ти бачиш, що ти робиш? - За Артуром тут же вискочила Ліля, яка замість того, щоб привітатися з новоприбулими гостями, надалі шпетила свого коханого за якусь чортівню. Про яку ми поки що не знали.

- А що я роблю? - Артур явно залишив на потім своє ретирування, адже повернувся до дівчини й з викликом поглянув на неї. У мене складалося таке враження, що ще якась секунда-друга й тут розпочнеться вияснення відносин не на словах, а на кулаках. Обидва були налаштовані дуже і дуже рішуче.

- Соромиш нас перед друзями! - Подруга тицяє в нас зі Святом, а ми тільки переводимо погляд з одного на іншого й не знаємо, як їх зупинити, і чи взагалі варто це робити, щоб випадково не потрапити під гарячу руку. Бо ці двоє добряче заведені.

- Це я соромлю? - Нетямуще дивиться Артур на Лілю та тицяє пальцем у своєї груди, а потім цей палець переводить на неї, - це ти нас соромиш! Розкричалася так, ніби курка на сідалі!