1

Заливаюся сміхом, ніяк не можу заспокоїтися після відвідин кімнати з дзеркалами, які спотворюють людські тіла та обличчя й виходять різні гримаси на лиці, а тіло стає то максимально тоненьким, то таким круглим, ніби відомий персонаж з дуже відомого мультфільму. Котрий втік і від бабусі, і від дідуся, і вовка в дурнях залишив.

- Тобі сподобалося, коханий? - Звертаюся до Свята, свого хлопця, з котрим ми пішли на атракціони в луна-парк. В нашому місці ці веселощі приїздять один, максимум два рази на рік, тож у мене ще з дитинства є традиція ходити на ці гуляння. Традиція ця зародилася ще з батьками, і тепер продовжується з моєю другою половинкою. Сподіваюся, що в майбутньому я зможу її втілити в реальність вже зі своїми дітьми. Точніше ми зможемо продовжити, тому що я бачу майбутнє тільки поряд зі Святом. Тільки спільна доля. Тільки одна, єдина родина. Я кохаю його, а він кохає мене. Хіба це не прекрасно?

- Ага, - якось без ентузіазму промовляє хлопець, і я тут же перестаю посміхатися, а на душі відразу виникає тривога. Що вже не так? Мені здавалося, що ми гарно проводимо час, що нам весело, а виходить, що це всього-на-всього мені здавалося?

- Любий, що трапилося? - Ми з ним домовилися, що якщо кожного з нас щось буде турбувати в наших відносинах, і ми будемо відчувати якісь негаразди чи щось таке, що нам не подобається, то обов'язково ділитися цими думками й переживаннями з партнером. Задля того, щоб надалі все виправити та не допустити розколу у відносинах. Я навчена гірким досвідом, точніше минулими відносинами з чоловіком, тож усвідомлюю, наскільки важливо комунікувати одне з одним. Це певно найголовніше у взаємодії між чоловіком та жінкою.

- Та нічого, просто..., - Свят бере паузу, ніби обдумує, чи говорити те, що наразі крутиться в його голові, чи ні, та все ж вирішує продовжити, - тобі насправді так весело?

- Ну взагалі то так, - що це за дивне питання таке? Невже хлопець вважає, що я симулюю всі ці емоції й на самому ділі на душі у мене повна печаль?

- Тобі справді подобаються ці всі дитячі кімнати з цими дурними дзеркалами та дурнею, яку вони показують? Тобі реально весело?

- Так, мені справді подобається, - не сказала б що мені прямо боляче від цих слів Свята, але доволі таки неприємно. Це ніби ображають те, що тобі все життя подобалося, а тут приходить людина й говорить, що це все нісенітниця, а ти повний бовдур, якщо від цього насолоджуєшся. - А тобі ні?

- Чесно? - Що за питання? Звичайно, чесно, саме тому ствердно киваю головою, - ні. Це дитячі ігри. Це може бути весело дітям до восьми років, і то на один раз, не більше.

- Гаразд, якщо ти такий дорослий, то що ж ти вважаєш не дитячими розвагами? - Гарний настрій як рукою зняло, а все завдяки словам хлопця.

- Коли настає ніч, тоді прокидаються дорослі розваги, - Свят замикає мене в обійми та впивається в мої губи поцілунком. Але відповісти йому взаємністю я наразі не можу, бо не схильна до цих витівок. В будь-якій іншій ситуації я б віддалася емоціям і було б плювати на людей навколо, але не зараз, не після слів хлопця.

- Оскільки ніч ще не настала, тож і дорослі розваги наразі скасовуються, - відштовхую його від себе. Я не налаштована на вияснення відносин, не хочу псувати наш спільний вихідний, та все ж віддаватися любощам настрою як такого немає. - Це єдині дорослі розваги про які ти знаєш? 

- Ну чому ж, не єдині, - підступно посміхається коханий, а я хоч і доволі добре його знаю, але наразі не можу прочитати думки, котрі зародилися в цій геніальній голові.

- Так просвіти ж мене, - складаю руки на грудях й з викликом дивлюся на нього.

Свят нічого не відповідає, а тільки відвертає голову вбік від мене та на щось уважно дивиться. Щось привернуло його увагу. Простежую за цим поглядом і...

- Ти ж не хочеш сказати, що..., - домовити не можу, бо мене тут же накриває панічний страх. Тут же образа на хлопця змінюється переживаннями. Тут же стає ніяково, і я перетворююся в дитину, яка реально боїться такого, що вона бачить.

- Так, сонечко, так, саме це я і хочу сказати.

- Але ж...

- Боїшся? - Закінчує за мене, бо він прекрасно знає, що так воно і є насправді. Я йому неодноразово про це говорила, тож він усвідомлений стосовно цього. Знає, і все одно гне свою лінію?

- Так, боюся, - а якщо чесно, то дуже боюся. 

- Та заради коханого можна ж переступити через себе? Хіба ні?

- Стасю, ти що боїшся? - Свят промовляє це так, ніби не може повірити, що це справді являється правдою. Що я справді можу чогось боятися. І все це відбувається в той час, як інструктор затягує якісь мотузки на мені, чіпляє якісь залізні штуки, котрі називаються гаками, чи щось типу того. 

- Коханий, ти бачиш висоту? - Киваю вниз, десь на відстань метрів так п'ятдесяти, якщо не більше до землі. Я зараз стою на верхівці побудови, звідки невдовзі маю зістрибнути вниз. Неподалік луна-парку, де, як мені здавалося нам було весело, знаходиться атракціон, на який мені навіть страшно дивитися, не те що брати якусь активну участь в цьому. А зараз я стою на цьому атракціоні й трушуся від страху. Хотілося б вірити та запевнити себе саму, що це все від прохолодного вітру, але виходить це зробити доволі таки кепсько. Адже на вулиці літо, вітру практично немає, а температура досить таки комфортна. Це від страху, так, я дуже боюся, але заради Свята і наших з ним відносин вирішила плигнути з цього банджі-джампінгу чи щось типу того. Я не особливо заглиблювалася в те, що хлопець мені говорив, адже одного погляду на цю споруду вистачало, щоб шкіра покрилася мурахами, котрі говорили "все це до біса" і звалювали, а бідне серце не мало іншого виходу, як змиритися з цим жахом. Воно то втекти не могло.

- Ну так, трішки високо, не сперечаюся. Але якщо хочеш, то я можу перший плигнути й показати, що це не так страшно, як ти вважаєш. 

- Любий, невже я не розповідала тобі про випадок в моєму дитинстві? - Я це говорила, і не один раз, невже йому настільки було плювати на мої розповіді, що він поклав великий та жирний й проминув цю не надто приємну ситуацію з дитинства?