Пролог

- Кохана, ну чому ти так переймаєшся? Адже це просто гра, просто веселощі, нічого такого крамольного, - мій хлопець Свят намагається мене заспокоїти, а я щось взагалі не піддаюся на ці чари спокою. Зазвичай улюблений міг мене налаштувати на потрібну хвилю і за бажання чи то вгамувати мої емоції, чи то навпаки їх розбурхати, а от сьогодні щось ні чорта це не працює. Я настільки хвилююся, що відчуваю, як по тілу йде тремор, а серце так швидко працює, ніби це останні секунди його існування на цій планеті й в цій людській оболонці, а після воно йде на заслужений відпочинок.

- Ти справді вважаєш, що обмін партнерами це просто гра? - Досі не можу повірити, що ми не просто про це говоримо, а навіть підписали документи щодо того, що мій хлопець найближчі два місяці буде жити з моєю подругою, а я буду у взаємовідносинах з хлопцем подруги. Бартер коханими, як вам таке?

- Стася, ну ти так говориш, начебто ми будемо цілий день безвилазно цілуватися у ліжку зі Святом та займатися інтимними справами, - тепер вже настала черга Лілі довести мені, що все у порядку речей. Що все гаразд. Чорт, невже тільки мені одній здається, що це дурна затія? Чи чому я відчуваю таке хвилювання, котре відчувала тільки один раз в житті? Я прекрасно пам'ятаю той день, ту ситуацію, і того чоловіка, який викликав той жах всередині мене... Певно саме тому я настільки згвинчена в даний момент. Я забороняла собі згадувати той жах, а наразі він сам по собі вилазить десь із засік мого тіла...

- А не будете? - Я звичайно довіряю і своєму коханому, і Ліля моя найкраща подруга, на яку я можу покластися, та все ж... Черв'ячок сумніву, що ми це робимо дарма, ніяк не покидає мою свідомість.

- Кохана, ну про що ти? Звичайно, не будемо. Ми просто спробуємо пожити в іншій обстановці, при іншому партнері та зрозуміти, що не вистачає саме нашій парі у відносинах. Ми ж це робимо задля того, щоб укріпити наші з тобою відносини, хіба ні?

- Ну... так, - можливо вони й праві. Можливо я просто боюся виходити з так званої теплої ванни й саме тому так нервую. Може й справді варто побути на відстані одне від одного, пожити з іншими людьми, щоб потім зрозуміти, наскільки ми один одного кохаємо і прийти до того, до чого ми ось уже два роки йдемо - одружитися.

- Я тебе кохаю, - Свят накриває мої губи своїм поцілунком та міцно-міцно до себе притискає, чим дещо вгамовує мої емоції, котрі плигають з боку в бік та ніяк не хочуть остаточно заспокоїтися. Як ото непосидющі діти, їй Богу.

- І я тебе, - я довіряю своєму хлопцю, хочу мати з ним спільну долю, тож навіть такий дивний досвід, як обмін партнерами, сприймаю як випробування, через котре ми повинні пройти з високо піднятою головою. І якщо в кінці на нас очікує родина, діти, щасливе майбутнє, то я зроблю це, навіть якщо мені це ні чорта не подобається.

- Ну все, вистачить любощів, а то ще трішки й взагалі передумаєте, - Лілі бере Свята за руку та відтягує від мене, - Стася, ти заходь сюди, скоро до тебе приєднаються.

- Все буде добре, я обіцяю, - на прощання кидає коханий і через пару секунд вони з подругою зникають з горизонту, а мені не залишається нічого іншого, як зайти в кімнату, де на мене очікує зустріч з Артуром.

Артур - це хлопець Лілі, і саме з ним я маю провести наступні два місяці. Пожити життям подруги, відчути побут їхнього життя. Усвідомити плюси їхньої пари, щоб потім перенести ці плюси в наші відносини зі Святом. Зауважити мінуси, котрі варто виправити подрузі та її коханому. Загалом цей досвід має принести тільки позитив, що нам, що їм, тож саме з таким налаштуванням я присідаю на диванчик та очікую на Артура, котрий дещо запізнюється з роботи, але десь вже на підході.

Та всі мої налаштування зазнають краху й летять в безодню, як тільки двері кімнати відчиняються й на порозі виявляється не Артур. І навіть не Свят, котрий вирішив, що не хоче вдаватися в цю авантюру та прибіг, щоб повідомити, що безмежно мене кохає без всіх цих маніпуляцій. На порозі кімнати стоїть мій особистий кошмар. Кошмар з минулого. Людина... Хоча ні, людиною у мене язик не повернеться назвати цю істоту... Скотина, яка наступила на моє горло, і боляче давила, поки не знищила все позитивне, що я відчувала колись...

- Що ти тут робиш? - Попри бажання триматися гідно і не показувати тваринного страху, мій голос охрип і він ледь вловний. Ледь вловний, але ця мерзота прекрасно мене чує, адже кривить губи у своєму коронному вищирі.

- Повернувся за тобою, - натомість чоловік навпроти взагалі не відчуває збентеження, а як і колись просто пре напролом. Затискає жертву в кутку... Насолоджується своєю владою наді мною...

- Щоб знову знищити моє життя? - Адже це вже було... Ми це вже проходили... Я дуже сподівалася на те, що це все позаду. Що це більше ніколи не повториться. Що я більше ніколи не переживу наяву того кошмару. Але схоже дуже рано розслабилася. Дуже рано повірила в те, що він мене відпустить. Що він просто так випустить здобич зі своїх пазурів.

- А ти думала, що зможеш так легко від мене позбутися? - Секунда, буквально секунда минула від того, як ВІН стояв біля дверей, і ось уже тут, поряд зі мною... А мені й нікуди тікати, бо я затиснута в диван, і шляхів до відступу немає...

Кошмар з минулого, котрий я намагалася забути ось уже кілька років, знову з'являється у моєму житті і я практично впевнена, що цього разу він зробить все, щоб я пам'ятала його все своє існування. Адже саме існуванням можна було назвати все те, що трапилося зі мною після НЬОГО...