Розділ 8

— Я не хочу тебе налякати,та і ніколи не скривджу тебе,ні за яких обставин, — спокійно переконував Лаціан,його голос звучав тепло та переконливо. — Ти віриш мені?

— Так...ні.Не знаю я,не знаю,що робити далі, — схвильовано відповіла Елліна, опустивши очі.

Лаціан нахилився трохи ближче,щоб вона глянула йому в очі.

— Послухай,в тебе завжди є вибір.Ти можеш будь-якої миті повернутись у світ людей,або ж якщо ти не боїшся труднощів залишитись тут. Обіцяю,я захищатиму тебе від усього.

Елліна раптом відчула дивне тепло,яке викликали його слова.Вона й сама не розуміла,чому довіряє йому,але цей зв'язок здавався їй природнім.

— Я залишусь...поки що.Але тільки спробуй мене скривдити! — Вона підняла палець у повчальному жесті,хоча прекрасно розуміла, наскільки їхні сили були різними.

— Навіть пробувати не буду, — посміхнувся він. — До речі, сьогодні в мене немає справ.Можу провести тобі невеличку екскурсію,щоб ти знала,де опинилась.

— А як же те,що не можна виходити за межі будинку? — передражнила його Елліна з хитрою усмішкою.

— Одній,звісно,ні.Але зі мною можна все.То як тобі така пропозиція?

Сидіти тут постійно я точно не хочу, — зітхнула вона. — Добре,я згодна.

— Тоді спочатку сніданок,а потім вирушимо на прогулянку, — відповів він.

Після сніданку Елліна пішла збиратися,але,перебравши свої речі,зрозуміла, наскільки мало в неї одягу.До того ж усе було літнє й легке.Вона сиділа розгублено,коли в двері постукав Лаціан.

— Чому ти не вдягаєшся?

— Мені немає в що,я майже нічого не взяла з собою , — знітилася вона.

— Це не проблема.Пошиємо нове,а поки що... — Через хвилину він повернувся з теплим одягом,до того ж дуже гарним.

— Звідки в тебе жіночий одяг?Ти тут живеш не один? — підозріло спитала вона.

— Ні,я тут один, можеш бути спокійна.А щодо речей...Це довга історія, якось розповім, — ухильно відповів він.

— Ну гаразд, — буркнула Елліна. — Тоді п'ять хвилин і я готова.

Лаціан чекав її у вітальні.Коли вона з'явилася, його обличчя вперше за останні дні осяяла легка усмішка.

— От тепер,ти готова до прогулянки.Але обіцяй,що, хоч би що сталося,не відходитимеш від мене ні на крок.

— Та гаразд, гаразд .Я ж не мала дитина!

Надворі було прохолодно.Спершу темний ліс здавався лячним,але за кілька хвилин вони вийшли на величезну затишну галявину.Там були квіти, струмок,а далі виднілися пасовиська з кіньми.

— Тут дуже гарно, — вихопилося в Елліни.

— Радий,що тобі подобається.Якщо хочеш, можемо пройтися далі,там ще краще.

— Доганяй! — вигукнула вона, раптово побігши вперед.

Лаціан лише всміхнувся й використав свою надлюдську швидкість,щоб наздогнати її.Через кілька секунд він стояв перед нею.

— Як бачиш,втекти від мене не вийде, — сказав він з насмішкою.

— Може,повернемось?Я трохи змерзла, — зізналася Елліна.

— Звісно 

Повернувшись,вони зайшли до кухні.

— Отже, готуватимемо разом.Що вмієш робити? — запитав Лаціан.

Я? Ем...Чесно? Яйця смажити і чай заварювати, — знітилася Елліна.

— Ну,це вже початок.А ти не повіриш,але я тут справжній шеф-кухар.

Елліна підняла брову:

— Серйозно? Вампіри вміють готувати? Чи це твоя чергова"довга історія"?

— Просто знай:я настільки крутий,що можу приготувати навіть омлет з трьома інгредієнтами.

Елліна засміялася:

— Звучить вражаюче.А якщо чесно,що ти любиш готувати?

— Печеню з кабана, — серйозно відповів він.

— Ого.У тебе тут кабани водяться?

— Ще й які!Але спокійно, сьогодні ми обійдемось куркою.

Вони почали різати овочі.Елліна боролася з морквою,а Лаціан швидко та майстерно розрізав усе інше.

— Хто тебе цього навчив? — запитала вона , спостерігаючи за його точними рухами.

— Колись давно мене взяла в учні одна дама.Вона сказала,що я виглядаю надто серйозно і повинен опанувати майстерство кулінарії.

— І ти їй повірив?

— А хіба в мене був вибір?Вона була старшою вампіркою.А коли вони щось кажуть,краще слухати.

Елліна засміялася:

— Тобі пощастило.А мене вдома навчали лише сервірувати стіл,бо кухня "не для леді".

— Тепер будеш мати шанс вразити своїх домашніх новими навичками.

— Наврядчи вони оцінять.Але я точно розповім їм про" супершефа-вампіра"

— Якщо ти про це комусь розкажеш, доведеться тебе знову рятувати,— підморгнув він.

Закінчуючи, Лаціан оглянув результат:

— Ну, виглядає їстівно.

— Виглядає не гірше,ніж подають у найдорожчих ресторанах! — похвалилася Елліна.

— Це тому,що шеф викладається на повну,— з посмішкою відповів він,відсуваючи їй стілець,щоб вона сіла за стіл.

Ввечері,лежачи у своїй кімнаті,Елліна зрозуміла,що вперше за довгі роки почувається щасливою.