Розділ 7

Ніч видалась безсонною.Місяць зазирнув крізь важкі штори, кидаючи примарне світло на стіни,але спокій це не приносило.Ніхто в будинку не зміг заснути.У кожного були свої причини для тривоги,свої думки,що висмоктували з душі спокій.

На ранок Елліна,втомлена,але зібрана, спустилася у вітальню.Вона не знала,чого чекати,але відчувала напругу в повітрі ще здалеку.Лаціан вже чекав на неї.Він стояв біля вікна, дивлячись кудись у безмежжя між деревами,але, почувши її кроки, повернувся.

— Доброго ранку, — сказав він глухо.Його голос був рівним,але вона відчула в ньому приховану напругу.

— Доброго, — відповіла Елліна, невпевнено сівши в крісло.

Він пройшов кілька кроків,щоб стати ближче,і, затамувавши подих, промовив:

— Нам потрібно поговорити.Тільки прошу тебе, вислухай до кінця.Не перебивай.

Елліна стривожено підняла очі.Щось у його погляді змусило її серце завмерти.Холодний страх підкрадався  до неї,але вона стрималась і лише кивнула.

— Ти багато чого не знаєш про мене, — почав Лаціан,його голос лунав тихо,але кожне слово прорізало душу. — Я не зовсім людина ... точніше зовсім не людина.Я вампір.

Елліна різко вдихнула,але змусила себе мовчати.Її очі округлились,а пальці судомно стиснули тканину спідниці.

— Але все не так,як ти думаєш, — продовжив він ,піднісши руку,аби зупинити її можливу реакцію. — Ми не такі,як у людських легендах.Кров ми не п'ємо вже багато століть.Нам це не потрібно.Ми маємо інші здібності,яких не мають люди.Наприклад,я маю надзвичайну силу,чую на великій відстані,рухаюся швидше будь-кого.

Він зробив паузу,ніби шукаючи,як краще сформулювати наступну думку.

— Ми живемо окремо від людей,бо вони завжди намагалися нас знищити.Ми ховалися тут,у цьому місці,куди ще не ступала людська нога.Але зараз усе змінилося.Люди готуються до війни з нами.Вони вбачають у нас загрозу.

Його голос затримтів,але він продовжив:

— Саме тому я хотів,щоб ти повернулася додому.Тобі небезпечно залишатися тут.Не тільки тому,що люди готові на все,аби нас знайти.Тут водяться небезпечні істоти, Криваві Ори.Вони полюють на нас, вампірів,і з радістю поживляться і твоєю енергією також.Вони неконтрольовані, навіть я своїми силами часто не можу їх зупинити.

Елліна сиділа, приголомшена почутим.Її свідомість розривалася між страхом і нерозумінням.Серце шалено калатало,а в голові плуталися тисячі думок.

" Вампір? Це жарт? Але...чому він такий серйозний? " — промайнуло в її голові.Шок поступово переростав в паніку.

Її очі повнилися сльозами,але вона вперто не дозволяла їм впасти.

— Ти...ти рятував мене, — прошепотіла вона, дивлячись на нього з подивом. — Але тепер я навіть не знаю,чи можу довіряти тобі...

Її голос зірвався,але погляд залишився прикутим до нього.У цю мить вона відчувала себе маленькою дівчинкою у світі,який тільки-но перевернувся догори дриґом.

Лаціан зробив крок ближче,його очі виражали турботу і біль.

— Я розумію,що ти шокована, — сказав він тихо. — Але я не міг сказати раніше...Це був єдиний спосіб,щоб ти хоча б трохи почувалася у безпеці.

Слова застрягли в її горлі.Вона підвела очі, боячись подивитись йому в обличчя.Але в глибині душі щось підказувало їй,що попри страх, він не є для неї ворогом.