Розділ 4

Лаціан стояв перед нею, його терпіння вже на межі.Він не любив коли щось виходило з-під контролю, особливо це стосувалося людей,яких він намагався зрозуміти.Елліна сиділа перед ним,її очі були затуманені сльозами,а губи тремтіли від тих емоцій ,які вона намагалася приховати.Їй було важко,і він це відчував,але від її мовчання та безсилля йому ставало тільки гірше.Він не любив слабкість.

— Та що в біса відбувається? — не витримав він, підходячи ближче. — Спочатку ти якимось дивом потрапляєш на мою територію,хамиш замість того, щоб нормально розповісти,як ти тут опинилася,а тепер сидиш вся в сльозах.

Його слова були різкими,але в них не було агресії  — більше розчарування.Він все ще не розумів,чому вона така.Чому не могла просто пояснити,чому не могла діяти більш рішуче, навіть якщо їй було важко.

Елліна глибоко зітхнула, стискаючи руки в кулаки, намагаючись стримати себе.Сльози продовжували текти по щоках,а груди стискала важка тінь страху і безвиході.Вона не була готова до того,щоб розповісти всю правду,але все ж відчувала,що не має іншого вибору.Що залишалося? Повернутися додому і стати частиною того жахливого світу,де її не чули?

Лаціан мовчки спостерігав за її сльозами,і чим більше він дивився,тим більше відчував незрозуміле почуття жалю.Це було щось нове для нього,і він не міг зрозуміти,що це взагалі означає.Тієї миті він забув про свою місію,свої обов'язки,і просто спостерігав за нею.

Він зробив крок вперед, ставши поруч,і важким,але спокійним голосом сказав:

— Ну все,все, — голосно,як би намагаючись заповнити тишу,що запанувала між ними — Давай зробимо так: зараз ми повертаємося назад,але при умові,що ти розповідаєш мені всю правду.Ти мені поясниш,як потрапила сюди,чому втікаєш,бо я справді нічого не розумію.

Елліна не підняла очей,але в її серці щось змінилося.Він був правий.Вона не могла більше ховатися,не могла більше мовчати.Своїми сльозами вона не змінить нічого,мусить йти вперед.

Він продовжував стояти,його постава була незламною.Лаціан був готовий її вислухати,але знав,що вона не могла надовго залишатися тут.

— Ти розумієш,що це не просто вибір, — додав він,його голос ставав ще більш серйозним. — Рано чи пізно тобі доведеться повернутись додому.Втікаючи тільки наражаєшся на небезпеку.Ти не можеш залишатися тут,де не тебе можуть напасти інші.Можливо,ти цього не розумієш зараз,але тут тобі небезпечно.

Вона слухала його,в її очах змішалися страх,розпач,і навіть частина сумніву.Чи варто повертатися?Чи може він сказав правду?Тиск на її груди посилився,і біль,який вона так довго приховувала,вибухнув всередині.

— Я...я не можу повернутися додому, — ледь чутно прошепотіла вона,її голос був слабким,але в ньому звучала рішучість,якої не було в її словах раніше. — Я не можу...вони...вони хочуть віддати мене заради грошей.Мій батько...Він хоче,щоб я вийшла заміж за когось,кого не люблю,лише для того щоб об'єднати бізнес.Вони не чують мене.Я...я не можу залишитися там.

Те,що вона тільки що сказала було важким для неї.Вона відчула,як стіни навколо неї поступово руйнуються,як вона поступово починає визнавати слабкість перед ним.Але цей крок був необхідний,щоб звільнитися від цієї тиранії,навіть якщо це означало втратили все.

Лаціан довго мовчав, тільки спостерігав за нею.Його погляд був тепер іншим,ніби він бачив щось більше в її словах, більше,ніж просто невпевнена дівчина,яка намагається втекти від проблем.

— Ти не одна, — сказав він нарешті, м'яко,але твердо.Ти маєш пройти цей шлях,і поки ти не готова стояти на своїх двох ногах,я буду поруч.

Елліна вдихнула, стискаючи губи.Її сльози все ще текли,але тепер, здається,вони були не тільки від болю. Вона відчула в його словах підтримку,якої не очікувала.