Розділ 2

Максим прокинувся від дзвінка телефона. Крізь сон глянув на годинник. Північ. І кому не спиться? Побачивши на телефоні напис «мама», і серце в п’яти впало. Вона ніколи не дзвонила без причини та ще й вночі.

— Мамо, що сталося?

— Синку, Денис у лікарні, — голос був переляканий та схвильований.

— Що?! Що сталося?

— Вони з Поліною гуляли в парку, у Дениса в’їхав якийсь хлопець на скутері. Наче все обійшлося, ссадини та забої, але сина залишили на кілька днів у лікарні. Лікар сказав краще перестрахуватися. Ден сильно вдарився ногою, є підозра, що там перелом. Зранку рентген точно покаже.

— Я зрозумів. А де Поліна зараз?

— Вона тут, з нами в приймальному. Дуже перелякана. Ти не міг би приїхати та завезти її в готель? Ми у першій міській поряд з твоїм домом. Я не хотіла б, щоб дівчинка сама вешталася містом, тим паче їздила на таксі. А ми з татом без машини. Та й хочемо ще в лікарні побути трохи.

— Звісно, про що взагалі розмова? Я зараз буду.

— І ще. Максе, дівчина сама в незнайомому місті. Усі плани з Денисом накрилися… Може б ти з нею погуляв у ці дні? Я знаю, що в тебе робота у вихідні та усе таке, але все ж…

— Мамо, я і сам про це встиг подумати. Не переживай, не покину я Поліну.

— Фух. Дякую, мов камінь з душі. Хороша дівчина ж.

Максим швидко одягнув спортивний костюм, узяв документи, ключі та поспішив у машину. Дорогою до лікарні думав, що, мабуть, він не такий вже й хороший брат. Адже глибоко в душі радий, що Поліна проведе ці вихідні з ним, а не з Деном.

Зайшовши в приймальне Максим одразу помітив Поліну. Вона дрімала на одному зі стільчиків, скрутившись калачиком. Біля неї сидів тато хлопців. Підійшовши ближче, Максим пошепки запитав:

— А мама де? З Деном у палаті?

— Так, до нього не пускають більше за одну людину. Карантинні обмеження, так що зайдеш до нього завтра. Зараз потрібно цю принцесу доставити до її ліжка.

— Доставлю, не хвилюйся.

Максима підійшов ближче до Поліни та ніжно провів рукою по її щоці.

— Прокидайся, красуне. Час їхати.

— Що? Де? — сонно пробурмотіла Поліна.

— Поїхали в готель, Поліно. А то будеш казати, що Луцьк тебе не люб’язно зустрів. Спала на стільчику, навіть ліжком не забезпечили.

Потрохи Поліна приходила до тями після сну.

— Максе, це ти? — відкривши одне око, спитала дівчина.

— Я, Полю, поїхали.

— Ага, — пробурмотіла Поліна і знову заснула. Ну що з нею робити? Недовго думаючи, Максим узяв її на руки.

— То куди ж ти її, сину? — сполохався тато, — Ти ж не знаєш,  де вона зупинилася?

— Я її до себе заберу, у мене ж дві кімнати. Негоже її тут залишати.

— Діло говориш, — погодився тато.

Ні коли Максим садив дівчину в авто, ні коли ніс на руках у ліфт, ні коли клав на свою постіль дівчина не прокинулася. Ото міцний сон, такому будь-хто позаздрить, подумав Макс, перед тим, як зачинити двері. Вже у вітальні на дивані він лежав і думав про те, що дівчина-мрія зараз у його ліжку. Неймовірно.

А ранок почався не з кави, а з голосного дівочого крику. Максим миттю зістрибнув з дивану і, як був, у боксерках, помчав у спальню.

— Що таке? Що сталося?

— Макс? — Поліна здивовано глянула на хлопця і кинулася йому на шию з обіймами. — Ма–акс, це ти!

Максим очманів.

— Я. А ти кого тут сподівалася побачити?

— Я так злякалася. Прокинулася невідомо де. Навколо чоловічі речі. Думала, мене викрали. Ну там для секс-послуг чи на органи.

— На органи? — засміявся Максим. — Поліно, тобі потрібно не в п’єсах зніматися, а книжки писати. Які органи? Я тебе вночі забрав із лікарні і привіз до себе, бо тебе неможливо було добудитися.

— Ох, дякую. Я, мабуть, випила вчора забагато заспокійливого.

— Так переймалася за Дена? — надто холодним тоном запитав Максим.

— Звичайно. Ти б бачив, як той дурень на нього налетів. Добре, що хоч не вбив. Ти ж відвезеш мене сьогодні до нього? — Поліна швидко закліпала очима, обрамленими довгими віями, й подивилася на Макса таким поглядом, якому не відмовляють. А в Максима в цей час було враження, що йому в серце дротики кидають. Вона хотіла до його брата. Можливо, навіть була небайдужа до нього. А раптом, Поліна закохана в Дена? Контрольний удар.

— Поїдемо. І так, як Ден, скоріш за все, проведе в лікарні всі вихідні, ти не будеш проти провести ці дні зі мною? Я не такий веселий та креативний, як мій брат, проте щось придумаю, щоб ти не сумувала.

— Звісно, я не проти. Дякую тобі за це. І за те, що забрав вчора. І за…— Поліна раптом почервоніла, — Це ти мене аж сюди на руках ніс?

— Ти легенька, — знизав плечима Макс. — Так, пішов одягатися, а то, як бачиш, я поки не при параді.

Дівчина ще густіше почервоніла. Звісно, Макс же тут перед нею майже голий.

— Перед лікарнею можемо заїхати до тебе в готель. Переодягатися чи там що ще захочеш.

— Так, це було б чудово.

Поліна зупинилася в затишному готелі в історичній частині міста. Переодяглася за 15 хвилин — рекордний час для дівчини. У лікарню доїхали швидко. Як виявилося, у Дена дійсно перелом ноги. І додому його відпустять не раніше понеділка.

— Привіт, Денчику, — Поліна кинулася обіймати хворого з порогу. — Як ти?

— Твоїми молитвами, Полю. Зізнавайся, це ти підмовила того чувака зі скутером наїхати на мене, бо не хотіла йти зі мною в зоопарк?

Максим тільки очі закотив. Він добре знав, що Поліна ненавидить зоопарки і вважає, що це знущання над тваринами.

— Не хотіла. Але нікого не підмовляла. Чесно-пречесно. Мені правда дуже шкода, що так вийшло.

— Та я жартую. Звісно, ти не винна. Це все той довбень, що не дивився, куди їде. Максе, мама сказала, ти згодився показати Поліні місто?

Максим кивнув.

— Це добре. Отже, я планував зоопарк, спа-центр, романтичну вечерю у…

— Так, стоп, — зупинив брата Максима. — Поліну веду гуляти я, отже самостійно вибираю місця відпочинку. Це не обговорюється.

— Збираєшся відбити в мене дівчину? — примружив очі Ден.