Глава 4.2

Весь наступний день пройшов у звичному темпі, але думки Володимира, попри всю його відстороненість, раз у раз поверталися до суботи. Він ловив себе на тому, що перевіряє власні реакції. Але думав він не про Вікторію.  Всі його думки крутилися виключно навколо фінансової сторони питання. Він чітко знав до копійки, скільки коштує ця поїздка до Італії. Примiрні кошториси від тренера Сашки вже місяць лежали в нього на столі під шаром пилу: авіаквитки, проживання в тризірковому готелі, реєстраційні внески за кожну програму — латину та стандарт, харчування, страховка... Крім того, він знав, скільки ще грошей витягне нова сукня для виступів, яку партнер Сашки пообіцяв підібрати в тон до свого костюма. Це були астрономічні суми для простої майстерні. Суми, які раніше змушували його прокидатися вночі в холодному поту й судорожно перераховувати залишки на картках. Тепер усе це раптово закінчилося. Одним його підписом під угодою. Більше не потрібно було економити на продуктах, не потрібно було відмовляти собі в найелементарнішому й брати нічні замовлення без вихідних, убиваючи власне здоров'я.

Щойно закінчився робочий день, Володимир вимив руки, сів у машину й відкрив банківський додаток. Пальці злегка заніміли, коли він вводив суму. Переказ пройшов миттєво. Велика, кругла сума полетіла на рахунок його матері — спеціально для витрат Сашки. Він одразу ж набрав номер доньки. Сашка відповіла буквально після першого ж гудка, наче тримала телефон у руках.

— Привіт, татусю! — її дзвінкий голос миттєво змив із нього весь бруд і втому важкого робочого дня.

— Привіт, мала. Ти де зараз?

— У бабусі на кухні, допомагаю пиріжки ліпити. Ну, як допомагаю... Бабуся каже, що від моєї допомоги тільки борошно по всій хаті, але я стараюся! Тату, ти що забув куди мене завіз?

— Я пам'ятаю, що ти в неї, — Володимир мимоволі посміхнувся, відкидаючись на спинку сидіння свого старого авто.

— Тоді навіщо запитуєш, якщо знаєш? — засміялася вона.

— Перевіряю.

— Що саме?

— Наскільки ти після бабусиних пиріжків ще в змозі розмовляти з рідним батьком, чи вже заснула від переїдання.

— Поки що в змозі, не турбуйся. Я тримаю оборону!

Володимир відчув, як десь глибоко в грудях розливається м'яке, концентроване тепло. Заради цього голосу він готовий був терпіти будь-яких світських снобів.

— Я тобі там гроші на бабусину картку скинув, — як би між іншим вимовив він, намагаючись, щоб голос звучав максимально буденно.

На тому кінці раптово запала тиша. Навіть шум телевізора з материнської кімнати наче став тихішим. Пауза затягнулася на кілька секунд.

— Тату... — голос Сашки раптом втратив усю свою підліткову безтурботність, ставши тихим і наляканим. — Що це? Я подивилася в додаток... Там так багато.

— Це на твою поїздку.

— Точно? — в її голосі почулися сльози, які вона відчайдушно намагалася приховати. — Тату, звідки? Ти ж казав, що з майстернею зараз туго...

— Точно, мала. На все необхідне. І на квитки, і на готель, і на ту нову заколку, про яку ти мені всі вуха прожужжала. На все вистачить.

— А як же... а як же ремонт твого підйомника? Ти ж казав, що без нього ніяк...

— Сашко, — м'яко, але непохитно обірвав її Володимир. — Послухай мене уважно. Ти їдеш в Італію. Цей турнір — твій, ти на нього заслужила кожною хвилиною на паркеті. Це питання закрите раз і назавжди. Більше про гроші не думай. Твоя справа — тренуватися і виступити так, щоб я тобою пишався. Зрозуміла?

Він почув, як вона з полегшенням видихнула в слухавку. Цей звук коштував дорожче за всі скарби світу. Усі його сумніви щодо Вікторії та її дивного контракту розвіялися як дим.

— Правда, татку? Ми точно їдемо?

— Правда. Батько колись тебе обманював?

— Господи, я не вірю... Дякую тобі! Ти найкращий у світі!

— Тільки давай без «господа», мала. Я ще живий і поки вмирати не збираюся, — усміхнувся він.

Вона щасливо засміялася, і Володимир майже фізично відчув, як з її маленьких плечей звалився цей величезний, зовсім не дитячий тягар фінансових турбот. Чотирнадцятирічна дівчинка не повинна думати про те, де її батько візьме гроші на її майбутнє.

— Я думала... чесно, тату, я думала, ти в останній момент скажеш, що нічого не вийде, — тихо зізналася вона. — Я бачила, як ти ночами сидів над тими рахунками.

— Я теж так думав ще пару днів тому, — чесно визнав він. — Але ситуація змінилася.

— А що сталося? Нам привезли на ремонт якийсь урядовий лімузин?

Володимир на секунду задумався, підбираючи слова, щоб не збрехати, але й не бовкнути зайвого.

— Підвернулася хороша підробітка. Один великий проект.

— Яка саме?

— Та так... Консалтинг, — з іронією вимовив він слово, яке почув колись по телевізору. — Консультую одну поважну особу з приводу... технічних питань її життя.

— Ого, як звучить! — захопилася Сашка. — Надовго це?

— На місяць. Рівно на один місяць, мала.

— І ти тепер будеш постійно зайнятий? Навіть у вихідні?

— Кілька вечорів на тиждень доведеться віддати роботі. Але це ненадовго, потерпиш.

— Звісно, татку! Головне, що все владналося.

Володимир трохи помовчав, дивлячись на темне лобове скло. Потім стиха додав:

— Єдине, Саш... В аеропорт у день вильоту тебе повезе бабуся. І проводжатиме теж вона.

— А ти? Ти не зможеш приїхати? — у її голосі знову проглянуло дитяче розчарування.

— Не зможу, сонечко. Якраз на цей час припадає один дуже важливий... захід по моїй новій роботі. Я не можу його пропустити, умови контракту дуже жорсткі.

— Шкода... — тихо протягнула вона. — Я так хотіла, щоб ти був поруч перед самою посадкою. Мені так спокійніше.

— Мені теж дуже шкода, мала. Повір. Я б усе віддав, щоб поїхати з тобою. Але ти вже велика, ти впораєшся. Бабуся простежить за документами.

Сашка на тому кінці дроту трохи помовчала, перетравлюючи новину. Володимир майже бачив, як вона крутить у руках свій танцювальний браслет.