Глава 4.1

Володимир зателефонував Сергію вранці, коли над сірими дахами промислової зони ледь розійшовся сизий передсвітанок. Він встиг лише підняти залізні ролети боксу й відсьорбнути половину міцної, гіркої кави з тріснутої керамічної чашки. Своє коротке повідомлення: «Я в справі. Давай деталі» — він відправив Сергію ще вчора, коли втома нарешті витіснила з голови нескінченні цифри. Зараз потрібна була конкретика. Сергій відповів майже одразу, ніби й сам сидів на телефонах з першими півнями. У слухавці зашуміло.

— О, прокинувся, залізнику, — замість вітання хмикнув Сергій. — Я вже передав Вікторії, що ти погодився. Вона, до речі, сприйняла це як належне. Жінка зі сталі, що тут скажеш.

— Мені байдуже, як вона це сприйняла, Сергію, — Володимир притиснув слухавку плечем до вуха, звільняючи руки, щоб протерти сухою ганчіркою замаслений верстат. — Гроші мені потрібні більше, ніж мені не подобається вся ця затія. Давай графік. Якщо я підписуюся на цей цирк, то маю знати розклад вистав.

На тому кінці дроту Сергій тихо, задоволено розсміявся.

— От тепер я впізнаю твою практичність. Коротше, записуй або запам'ятовуй, бо повторювати по два рази не буду. Перший ваш офіційний вихід «у світ» — цієї суботи. Захід сімейний, але з розмахом. Заміський елітна резиденція, гольф-клуб, точну адресу я тобі скину в месенджер за п'ять хвилин. Початок банкету рівно о дев'ятнадцятій, але тобі потрібно бути на місці щонайменше о пів на сьому. Без запізнень, Володимире. Там публіка пунктуальна до нудоти.

Володимир дістав із кишені куртки блокнот, куди зазвичай записував номери кузовів та дефекти двигунів, і швидко занотував дату.

— Що за захід конкретно? Мені потрібно знати, до чого готуватися. Ремонт карбюратора чи світська бесіда?

— Офіційно — родинна вечеря. Будуть усі найближчі та найвпливовіші родичі Вікторії, плюс кілька дуже близьких друзів дому. Тобто, жодної преси чи офіційних камер, але народу збіжиться достатньо, щоб влаштувати тобі справжній допит із пристрастю. Кожен захоче подивитися, кого це наша залізна леді привела до свого замку.

Володимир зупинив ганчірку. Його брови зійшлися на переніссі. Всередині знову ворухнулося знайоме, застаріле роздратування. Світські раути, багаті родичі, лицемірні посмішки... Це було настільки далеко від його звичного світу, де все вимірювалося міцністю болтів та чесним словом, що на мить йому захотілося дати назад. Але образ Сашки, яка мріє про Італію, миттєво вирівняв дихання.

— І що конкретно мені там робити? — його голос став глухим, як гуркіт несправного глушника. — Стояти поруч і відганяти мух?

— Роби все те, що робив би будь-який нормальний чоловік на місці її реального партнера, — повчальним тоном протягнув Сергій. — Тобі треба познайомитися з її родиною, підтримати розмову, пообідати, подати їй пальто, коли потрібно. Головне — не виглядати так, ніби ви вперше побачили одне одного за десять хвилин до входу в ресторан. Між вами має читатися... ну, знаєш, історія. Звичка. Спільне минуле.

— Уже складніше, — резюмував Володимир. — Історію за десять хвилин не намалюєш.

— Тому завтра ви зустрічаєтеся з нею ще раз. Потрібно синхронізувати ваші версії, щоб не попливти на першому ж питанні якої-небудь допитливої тітоньки.

— Де зустріч?

— Вона сама тобі напише. Скине координати.

Володимир помовчав, крутячи в пальцях олівець. Думки працювали швидко, аналізуючи ризики.

— Що мені потрібно зазубрити вже зараз? До того, як я побачу її величність.

— Найголовніше, базу, — Сергій став серйозним. — Ви разом близько восьми місяців. Це вже термін, розумієш? Не перше палке кохання, а стабільні, серйозні стосунки дорослих людей. Познайомилися через спільних знайомих на якомусь нейтральному заході. Потім почали зустрічатися. Зараз... ну, скажімо так, ви проводите багато часу разом. Майже живете на два будинки.

Володимир швидко записував ключові фрази в блокнот. Вісім місяців. Спільні знайомі.

— Ще що?

— Вона займається своїм бізнесом, керує компанією. Ти працюєш у своїй майстерні. Якщо хтось із її снобських родичів запитає, чим ти заробляєш на хліб, говориш чисту правду. Ніяких легенд про те, що ти таємний мільйонер чи нафтовий магнат у засланні. Вікторія наполягла: ти маєш бути собою. Справжнім. Їй потрібен цей контраст.

— А якщо вони почнуть копати, як саме автомеханік перетнувся з бізнес-леді? Хто ці загадкові «спільні знайомі»?

— Оці деталі ви вже завтра з нею і пропишете. Не бійся, вона професіонал, продумає все до дрібниць.

— Прекрасно, — з сарказмом видихнув Володимир.

— Що знову не так?

— Та нічого. Просто я з дитинства мріяв учити напам'ять біографію і звички жінки, яку бачив у своєму житті рівно один раз і тривалістю в одну чашку кави.

— Володимире, не драматизуй. Тобі за це платять такі гроші, що ти можеш вивчити китайську енциклопедію за три дні.

— Я взагалі-то людина серйозна, Сергію. І гратися в підліткові хованки мені не по статусу.

— Тому Вікторія тебе й обрала, друже. Тому я твою кандидатуру і запропонував.

Володимир криво усміхнувся, дивлячись на свої руки. Шкіра на пальцях була шорсткою, у тріщинках, із темними слідами від в'їденого мастила, яке не вимивалося жодними хімічними пастами. Робочий комбінезон, важкі черевики, стіни майстерні, де пахло металом і бензином.

— Скільки всього цих дурних заходів планується за місяць? — запитав він.

— Кілька. Не переживай, тебе не будуть тягати по раутах щодня. Перше, суботнє — найпростіше. Родинне коло, хоч і специфічне. Далі буде видно по ситуації.

— Добре. На зв'язку.

Він вимкнув телефон, кинув його на верстат і кілька секунд просто дивився на свої інструменти. Потім знову схопив мобільний.

— Сергію.

— Ну що ще? — відгукнувся той у слухавці.

— А все-таки... Чому саме я? Серед твоїх знайомих повно доглянутих хлопців на хороших машинах, які за чверть цієї суми вдавали б хоч англійського королевича.