Глава 11 Дашка

Двоє смаглявих чоловіків та молода, рудоволоса жінка пройшли за татком до вітальні. Добре, що хоча б його коханки тут немає. Терпіти її не можу. Денис стоїть поряд зі мною, мило посміхаючись. На ньому блакитна сорочка та темні штани. Помічаю, як рудоволоса окидає його поглядом. Поглядаю на нього. А він вітається з гостями.

— Знайомтеся, моя донька Даша та її наречений Денис, — представляє нас татко. – Мої партнери – Джованні Дель Прете та Антоніо Бензо.    

Руде диво починає перекладати таткові слова. То вона перекладачка? Ось як. І так озирається навкруги, ніби оцінює кого краще захомутати: татка чи Самойлова. Та певно вирішує, що татко – то вигідніша партія. Хоча ні!

Ось знову кинула погляд в сторону Самойлова. Італійці почали про щось говорити між собою. А я поглянула на перекладачку. І раптом Денис втрутився в їх розмову. Від подиву відкриваю рота. Обоє чоловіків завмирають на секунду, а потім розпливаються в посмішці. І починають кивати головами та щось запитувати.

Галина запрошує всіх до столу. Денис допомагає мені зі стільцем, а один з італійців підсовує стільця рудоволосій перекладачці.

— Навіть не уявляла, що ти знаєш італійську, — шепочу до нього. – Здивував…

—Я пів року жив в Італії, — промовив він тихо. – Обмінювався досвідом з італійськими колегами.

— Справді? – округлюю очі.

Він киває і сідає поряд. А таткові партнери щось починають розповідати.

— І що вони говорять? – запитую в Самойлова.

— Говорять, що вперше в Україні, — шепоче. – І їм дуже сподобалася наша країна. Тут гарно і неймовірно красиві дівчата.

Усміхаюся до Дениса й перевожу погляд на татка. В його очах захоплення. Тільки от невідомо – мною чи Самойловим. Хоча я сама зараз захоплююся лейтенантом. І помічаю, що й наша перекладачка з нього очей не зводить. А за столом протікає невимушена бесіда про погоду, футбол та бізнес-ідеї. Тепер перекладачем працює Денис, а руде диво насолоджується голубцями та холодцем з хріном.

— А ви вже місто бачили? – запитую в одного з чоловіків. – Тут скільки прекрасних місць. От ми сьогодні з Денисом обідали в парку «Нивки». Там дуже гарно. Правда, коханий?

Денис повільно повертає до мене обличчя, а в очах здивування.

— Він у мене поліціянт, — говорю голосно, окинувши переможним поглядом рудоволосу. – І я слідкую за його харчуванням. Знаєте, робота в нього важка. Буває і вночі працювати доводиться. Навіть поїсти інколи немає коли.

Самойлов не зводить з мене ошелешеного погляду, але дарує посмішку.

— Вони захоплюються вами, — бурмоче перекладачка. – У вас така небезпечна професія.

Боже! Починає вже співати йому дифірамби. Зараза руда. Це ж треба! Відчуваю, як роздратування повільно розтікається судинами.

А він лише наминає м’ясну ковбасу домашнього приготування та киває головою так, ніби нічого не помічає. У мене зараз таке бажання надіти те кільце ковбаси йому на голову, а оцю дурепу вигнати з будинку.

— Обід сьогодні був дуже смачним, — говорить Денис. – Не втомлююся говорити, що у вашої доньки талант до приготування страв.

Переглядаюся з Галиною, яка підморгує мені. Певно, щоб підтримати. Боже! Вона все бачить. Бачить, як я ревную Самойлова. Я ревную! Ревную отого поліціянта. І до кого? До веснянкуватої та блідої перекладачки?

— Вони запитують, чи вмієте ви готувати італійську пасту? – звертається до мене перекладачка.

Ага! Лише її й вчилася готувати все життя.

— Таку пасту, як в Італії, я все одно не приготую, — відповідаю прямо. – Не можна приготувати пасту краще, ніж це може зробити сам італієць.

Дівчина перекладає мої слова і чоловіки починають сміятися та кивати головами. Прикладають руку до грудей і щось говорять, дивлячись на мене.

— Вони тобою захоплюються, — шепоче Самойлов. – Зараз співають твоєму таткові дифірамби про твоє виховання.

— Знали б вони правду, — відповідаю тихо, присунувшись до нареченого.

— Якби вони знали тебе справжню, то повір – вони б тобою захоплювалися, — відповів Денис.

Татко поїхав проводжати гостей до готелю, а Самойлов сказав, що повертається на роботу. Хоча щось мені підказувало, що ні на яку роботу він не їде. Я бачила, як вони садили руду в таксі й вона тицьнула йому в долоні папірця. І після цього він навіть не поглянув на мене, а сів до авто напарника і поїхав.

Злість заволоділа мною. Тож я вдяглася й зателефонувала подрузі. Вирішила, що теж поїду до нічного клубу. А потім вночі завалюся до поліційного відділку, розшукуючи нареченого. Ото буде сюрприз, якщо його не виявиться на робочому місці.  

Нічний клуб виблискував неоновим світлом. Ми веселилися на танцювальному майданчику, насолоджуючись ритмічною музикою. Пригубивши якийсь коктейль, я відчувала легкість у всьому тілі та щастя, яке розтікалося судинами. Алінка поряд щось нашіптує на вушко. Та я нічого не чую, оскільки тіло вібрує в такт музики, злившись з нею в одне ціле. Нарешті я у своїй стихії. Нарешті вирвалася з усього того пекла. Поряд виблискує білим світлом фотоспалах. Певно хтось з друзів робить знімки та викладає в Інстаграм.

А мене ззаду обіймають чиїсь міцні руки. Напружуюся, коли шкіру біля вуха хтось обдає гарячим диханням. А запах чоловічої туалетної води змушує заспокоїтися.

— Привіт, мала, — чую такий знайомий голос Ромки. – Давно тебе не було видно. Я вже ревнувати почав. Думав, ти з тим поліціянтом розважаєшся.  

— Міг би й зателефонувати, — буркаю ображено. – Певно зовсім не скучав.

— Припини нести дурниці, — повертає мене обличчям до себе. – Ти ж знаєш, що я тебе кохаю. І знаєш, що готовий на все заради тебе.

Ромка знає, що я задоволена, коли він поряд. Він хоча й придурок, але відданий. Ми відриваємося на танцмайданчику, влаштувавши батл з якоюсь незнайомою парою. Його запах мені приємний, але не зводить з розуму. І хоча ноги гудуть від височезних підборів, та все ж я щаслива.

Ромка цілує шкіру мого обличчя. І я раптом ловлю себе на думці, що я не тремчу в його обіймах. Чому? А в пам’яті виринає картинка поцілунку з Самойловим. Боже! Він тут до чого? Збрешу, якщо скажу, що він не гарний. І цілується він вправно. І в моєму тілі викликає метелики. Та варто розуміти, що нам не бути разом. Мені не потрібен чоловік, який за гроші татка грає роль мого нареченого. А отже його завжди можна спокусити куди більшою сумою. І він піде туди, де заплатять більше. І переступить через все і всіх. Це люди, які не мають моральних якостей.