Глава 6 Денис

Заклякаю на місці, помітивши Дашку, яка впевнено крокує між рядами столиків до нас, щиро та якось так аж підступно посміхаючись. Втягую носом в легені побільше повітря.   

— Коханий, чому мені здається, що ти мене ігноруєш? – всідається поруч зі мною. – Я скучила…

І не встигаю я зреагувати, як вона впивається своїми губами в мого рота. Дідько! А її звабливе тіло притискається до мене. Руки обхоплюють за шию. Боже! Я на секунду втрачаю відчуття реальності. Взагалі-то, я не впадаю за дівчатами. Тим паче, за такими, як Дашка. Розумію, що нам з нею ніколи не бути разом. Ми зовсім різні… Стоп! Денисе, ти взагалі себе чуєш? Це розбещене дівчисько цілуватися полізло, а ти вже почав думати про точки дотику один з одним.

Нарешті вона, як маленьке та ніжне кошенятко, відлипає від мене. Й так віддано, ніби справжня закохана, дивиться у вічі.

— Більше не кидай мене в ліжку зранку, — надуває вона губки. – Мені це не подобається. Чуєш? Це не гарно, коханий!

Переводжу погляд на Діану, яка заклякає з відкритим ротом. Її очі округлюються, а подив на обличчі стає занадто виразним.

— Привіт, — Дашка повертається до Діани. – Ти познайомиш нас, коханий. Чи як?

Видихаю на секунду, облизавши вуста, на яких ще зосталися залишки її рожевої помади та її смак. І дивлюся на ошелешений погляд жінки, яка сидить навпроти. Такого сюрпризу вона певно не очікувала, як і я сам.

— Ти не говорив, що у тебе стосунки, — починає Діана.  

— Ми разом вже… майже місяць, — фиркає Дашка. – І він збирається робити мені пропозицію руки та серця. Навіть з татком моїм це узгодив. Правда, коханий?

Хитаю головою, не дивлячись на Діану. Знаю про що вона зараз думає.

— Невже? – брови жінки навпроти повільно повзуть вгору. – Я Діана Самойлова – сестра Дениса. Сподіваюся, він згадував про мене?

— Сес… сестра? – вона миттєво переводить погляд на мене. Та я лише встигаю приховати посмішку.

— А ти кого планувала тут зустріти? – запитую серйозно, розглядаючи її розчароване обличчя. Певно вважала, що я обідаю зі своєю дівчиною? От і влаштувала всю цю виставу з поцілунками. Тільки напевно не розрахувала, що я можу мати сестру і обідати з нею. 

— То ти представиш мені свою… наречену, брате? – запитує Діана, не зводячи з мене очей. 

— Даша Панова, — раптом вклинюється у розмову розчарована Дашка. – Я б дуже хотіла познайомитися з сім’єю Дениса. А він все ніяк не наважиться познайомити нас.

Ось тепер я розумію, що ця хитрюща бестія задумала. Ніби пелена з очей спала. Якщо не вдалося нашкодити тут, то вона ще й до моєї родини дістатися надумала. Оце вже ні!

— Так, — мій голос стає на кілька октав грубішим, ніж хотілося. – Ніхто ні з ким знайомитися не буде.  

— В чому справа, брате? – Діана ніби спеціально це робить. – Якщо ви разом, то може варто познайомити дівчину з родиною? Ми ж не з’їмо її. І матері буде приємно познайомитися з Дашою.

— От бачиш, — Панова штовхає мене в груди. – Твоя сестра теж вважає, що тобі варто привести мене на вечерю у свою родину. Це лише ти вважаєш інакше. Може соромишся мене?

Чорти б її забрали. Це ж треба, щоб так швидко відійшла від шоку і взялася діставати мене іншим способом. Так і хочеться придушити її на місці. Виразка, а не дівчина. Ще й Діанка піддакує їй. Теж мені сестра. Невже справді повірила, що ми разом? Невже не розуміє, що це ж лише гра примхливого дівчиська, яке звикло робити все, щоб отримати бажане.

— По-перше, я ще жодного разу не вечеряв у вас, — фиркаю невдоволено, відчуваючи, як роздратування розноситься судинами зі швидкістю світла. – А по-друге, я познайомлю тебе зі своєю мамою, коли буду готовий до цього.

— Тобто? – Дашка робить таке здивоване обличчя. І раптом на ньому з'являється образа. – Тобто я тобі потрібна лише для сексу. Так?

Вона підхоплюється і впирається руками у стіл.

— Для якого сексу? – фиркаю. – Що ти верзеш?

— Заспокойтеся, будь ласка, — Діана пробує всіх вгамувати, але театральний талант моєї «нареченої» бажає сварки. – Даша, ви можете приходити до нас в гості, коли забажаєте. 

— Тобто всі твої слова під час сексу, то брехня? – ричить Дашка, покриваючись червоними плямами. – Ти шепотів їх лише, щоб отримати своє?

— Ти… нормальна?

І раптом вона вихоплює чашку з кавою і хлюпає мені в обличчя. Добре, що хоча б кава прохолола. Встигаю лише примружити очі, відчуваючи, як густа жижа стікає шкірою на підборіддя.

— Певно, що ненормальна, — вигукує дівчина, брякнувши чашку об стіл так, що вона ледве не розлітається. – Оскільки вважала, що в нас серйозні стосунки. А я для тебе, виявляється, лише чергова іграшка. Адже так, Самойлов?

Хапаю паперову серветку й витираю обличчя, не реагуючи на її випади. А Дашка розвертається і прямує до виходу. Діана біжить за нею слідом. Це вже варто припинити. Приструнити її раз і назавжди. Бо скоро я ховатися від неї буду. Хоча цілується, зараза, вона гарно.

А до столу широким кроком прямує Діана, всідається навпроти й складає руки на грудях.

— І що це було? Нащо ти образив дівчину? – накидається на мене. – Мені вона здалася щирою.

— Ото лише і є, що здалася, — буркаю, беручу до рук нову серветку.

— Ти справді спиш з нею вже місяць і нікому навіть словом не обмовився про її існування? – не вгамовується сестра. – Чи Олег знає про неї?

— Ні.

— Ти завжди таким був, — бурчить Діана, ображено надувши губи. – Ніколи нічого не розповідав. Ось Олег – відкрита книга. А ти…

— Ти давно розпинала його за стосунки з двома дівчатами одночасно? – пробую відтерти пляму від кави на футболці. – А тепер прирівняла його ледве не до лику святого…

— Ой! – Діана дістає вологі серветки з сумочки. – Не три паперовими серветками! Візьми! Відіпрати пляму буде не так легко. Тож…

— Та біс з нею, з тою плямою, — фиркаю і кидаю на стіл чергову серветку. – Моє особисте життя – то моє особисте життя. І нехай воно залишається на тій стадії, на якій є. Я сам розберуся з цим дівчиськом. А ти краще займися Настькою. Гроші я тобі знайшов. Тож йди купувати квитки та збирати речі.