Глава 5

"Життя у кожного різне.Хтось проводить його весело,а хтось навпаки.Але пам'ятайте ,що саме ,ви,його проживаєте,а не хтось інший.Тому живіть ,як ваша душа цього бажає.
А не інші люди,які говорять:"Я хочу ,як краще...".Можливо,вони не бажають вам зла.Але роблячи самим вибір ви вчитеся на своїх помилках.

                                  Ліна
Намагаючись забрати у нього книгу ,я доторкнулася до його руки.Вона так гаряче обпікала мою.Мені хотілося притулити її до свого обличчя і не відпускати.ОооБоже...
Що зі мною відбувається?Що він робить?
Прийшов ,порушив мій спокій і гадає ,що йому усе дозволено.Він ,що вважає себе королем світу?Звідки йому взагалі відомо,що у мене немає хлопця?Можливо,він збоченець?
У мене в голові було купа інших питань, на які я не мала відповіді.Але я в одному впевнена,він заволодів моїми думками. Мене це не на жарт турбувало. Цього не мало статися.... Я не повинна на нього звертати свою увагу.....,але це доволі тяжко робити.Ліно,збирися зі своїми думками. Так ти не повинна в жодному разі впускати його до себе в сердце. Цього не має статися.

-Дай мені свій номер телефону,-вирвав мене зі своїх думок його голос.Він був таким приємний для моїх вух. Я хотіла його слухати вічно.
-Ні,я не дам тобі свій номер телефону. Навіть не мрій!-з такими словами я закінчила свою розмову з ним та встала зі стола ,щоб піти геть.Але швидким рухом він схопив мене за лікоть .
-Чому ,так?...Ти, кудись поспішаєш?-дивлячись прямо мені у вічі запитав він мене.
-Так,поспішаю.У мене немає часу на пусті балачки.-різко відповіла я ,звільняючись від його хватки.Та іду вперед до виходу не обертаючись.

І що це було?Я йшла всю дорогу додому думаючи про те ,що сталося 5 хвилин тому назад.

Зайшовши в будинок,я побачила маму на кухні.
-Привіт,мам-сказала я ,ідучи но неї.
-Привіт, люба.Як твій день пройшов?
-Нормально,а ти як?- з мамою дуже хороші стосунки.У мене доволі хороша мама,вона завжди мене підтримувала та вірила.Я вдячна її за все те , що вона для мене зробила.Хоча ми інколи сваримося з нею: буває дуже рідко.Але я всеодно її люблю усім сердцем.Вона для мене найкраща в усьому світі.
-Теж,все добре-відповіла вона ,але я почула в її голосі смуток.
-Щось сталося?-запитала я її кладучи свою руку її на плече 
-Так на роботі завал ,а так все добре.
-Зрозуміло, можливо,я можу чимось допомогти?-запитала я її.
-Ні,ти всеодно нічого тут не зрозумієш,-сказавши це вона підійшла до мене і поцілувала мене у лоб.-Люблю тебе.
-І я тебе...Добре,я піду до себе,якщо тобі буде потрібно ,щось клич мене.-з цими словами я повернулася в напрямку своєї кімнати.
-Гаразд,-це остане ,що я встигла почути перед закриттям своїх дверей.

"Який сьогодні був шалений день".З цими думками я впала на ліжко.Але я не знала ,що наступний день буде ще цікавіше...

Прокинувшись від телефонного дзвінка.Я знайшла  його не відкриваючи очей і прийняла дзвінок.
-Ало
-Доню ,мені потрібна твоя допомога,-говорила мама та я чула ,що вона нервує .
-Так,мам,я тебе слухаю,-встаючи з ліжка продовжила говорити я:Що тобі потрібно?
-У тата в кабінеті на столі лежить синя папка з дуже важливими документами.Їх потрібно терміново принести до нас на роботу.
-Гаразд,я зараз їх принесу,-сказавши це я кинула телефон на стіл та відкривши шафу почала оберати ,що одягти.Мені на очі потрапили чорні шорти та біла футболка.Одягнувши їх я за плела собі хвіст.Та побігла по документи до тата в кабінет.Вибігши на вулицю я вирішила скоротити собі дорогу та піти через безлюдну стежку.Чому вона безлюдна?Да тому що по ній ніхто майже не ходив.Там були кусти в завбільшки мене.Мені ,навіть, страшно через неї іти і я намагаюся рідко через неї ходить.Але саме в даний момент у мене не було вибору.І саме це рішення було моєю ДУЖЕ ВЕЛИКОЮ ПОМИЛКОЮ...
Я йшла собі ,але ось мені перегородили дорогу компанія з 5 чоловік.
-Хлопці дайте пройти,я дуже поспішаю,-сказала я ідучи на пролом.
-А куди така ципа поспішає?-заговорив один з них.Він жадно розгадав мене.А деякі хлопці переклядалися між собою.
-Яка вам різниця?-мені ставало страшно.Мене накривала паніка.Я розуміло ,що я сама ,а їх 5 і повсюди одні дерева та кущі.
-Ви подивіться хлопці ,яка вона смілива.То ми не надовго тебе затримуємо.-один з них почав підходити до мене все ближче.Я чула Козин його крок ,який він робив так впевнено.-Тут нікого немає,навіть,лицаря на білому коні.Тебе ніхто не почує ,коли и будеш кричати.
-Я попереджаю вас.У мене зустріч з хлопцем і він знає ,якою я піду дорогою.-я намагалося говорити впевнено.
-Ну і де твій хлопець?-заговорив вже інший.На його обличчі з'явилася посмішка.

Я намагалася знайти ,хоч когось хто був поблизу.Але мої очі ні з ким не зустрілися.Страх підбирався до мене вже з новою силою.
Вони почали йти на мене .Я відчувала себе,наче птаха в клітці.
І що мені робити?
Але ось мої вуха зловили звук хрускіту гілок від дерев.У мене зародилася надія.І тоді я почула доволі знайомий голос.
-Вона моя дівчина.-сказав грубий голос.
Від цікавості я перевела свій погляд і побачила ...

Дякую усім хто читає цю історію ❤️