Глава 4

                                             Нік

     Я наважився...

Ліна мені подобається вже давно.Спочатку я не помічав її,але потім сам себе зловив ,як дивлюся на неї.Її очі світло зеленого кольору в них я бачив ліс в якому проривається проміння сонця.А волосся каштанового кольору,яке так прекрасно виблискує при днівному світлі.Зріст її не дуже високий,але мені , здається, що він підходить для неї в самий раз.Я спочатку помічав ,як вона ходить гуляти з подругою,а потім помітив, що часто буває і сама в кафе з книжкою.Я часто ходив туди ,щоб помилуватися нею.Мені подобалося за нею спостерігати і я зробив висновок, що у неї нікого немає.Тому потрібно діяти ,щоб її ніхто не викрав у мене з під носа.

                                               20:00

Сьогодні був тяжкий день, закінчивши свою роботу.Я побіг у те кафе ,де часто буває Ліна,щоб нарешті з нею познайомитися.Я страшенно нервував, оскільки я маю почуття до цієї дівчини.

Дібравшись туди,я зайшов в середину закладу.Вона ,як завжди сиділа у самому кінці.На столі у неї було лате,а в рухай вона тримала книгу "Тисяча пам'ятних поцілунків".Вона так омріяно та захоплено читала ,що на мить мені здалося, що вона в іншому світі в тім ,де описуються події з книги.

Поспотерігавши ще декілька хвилин ,я наважився до неї підійти. Підійшовши до її стола ,я відсунув стілець та присів поряд.

-Привіт,-сказав я.-Не проти познайомитися?

-Вибачте ,але ви мені заважаєте читати книгу.-спокійним голосом відповіла вона не відводячи очей від сторінок книги.

-Мене звати Нік.-говорив я.-Що за книга?

-Якщо вам так цікаво,то назва написана на обкладинці.-продовжувала вона.

-Мені більше цікава ти ,а не книга.-сказав я та почав більш детальніше розглядати її обличчя.

-І чим я вас так зацікавила?-вона підвила очі та почала -розглядати мене.

-Всім.

Вона не відповіла і продовжувала мене обпікати своїм поглядом.В нім я побачив здивованість та цікавість.

-Вибачте,але я не знайомлюсь.-твердо вказала вона та повернула свій погляд до книги.

-Можу я дізнатися причину?

-У мене є хлопець.-швидко відповіла вона.

Я побачив,як її пальці почали бігати по обкладинці книги та не можуть знайти собі місця.Вона нервувала.І мені стало ще цікавіше. Чому ж вона нервувала?Да і не схоже,що у неї є хлопець.

-У тебе немоє хлопця,я точно це знаю.-твердо відповів я.

-Звідки вам знати?Ви,що слідкуєте за мною?-збентежено сказала вона.

-Мене , здавалося, що це ти завжди з'являється поруч зі мною.

-А ось і ні.

-То,як тебе звати?-продовжував я наполягати.

-Я ще раз вам повторюю ,що я не знайомлюся.-Її очі бігали по сторінкам книги.-І що вам ще про мене відомо?

-Майже нічого,але дещо я знаю про тебе.-чесно відповів я на її питання.

-Хто вам про мене розповів?

-У мене свої зв'язки.То назви своє ім'я-наполягав я.

-Оскільки у вас такі зв'язки,то вам повинно бути відомо ,як мене звуть.-відповіла вона.Мені сподобалося ,що вона була такою гострою на язик.

-Так ,мені відомо,але я б хотів почути це з твоїх вуст.

-Не бачу сенсу.

-Добре.Тоді почну я.Мене звати Нік ,мені 22 роки.Тепер твоя черга.-договонивши це ,я забрав її книгу з рук.

-Що ви робите?-спантеличено сказала вона , намагаючись забрати в мене книгу.

-Дайте відповідь на моє запитання, тоді я віддам тобі твій дорогоцінний скарб.

-Яке саме?-запитала вона , схрестивши руки на грудях.

-Як тебе звати?

-Ліна...Ви раді ,а тепер  відайте ,як ви говорите "мій дороціний скарб".-вона нахилилася ,щоб забрати книгу,але у неї це не вийшло.-Я відповіла на ваше запитання,а тепер відайте книгу.

Вона вимовила останні слова доволі суровим голосом.

-Приємно познайомитися. Але у мене ще одне питання і я чекаю чесної відповіді.-протягнувши паузу я сказав:У тебе є хлопець?

В цей момент я страшенно нервував, оскільки не хотів уявляти ,що вона з кимось зустрічаються.

-Ви хочете чесно?-вона нахилилася до мене ще ближче.Ми дивилися один одному в очі.Між нами залишалося декілька сантиметрів.

Вона грає з вогнем,але міні подобається її сміливість.

-Не має.Ви,задоволені моєю відповіддю?

-Так.-я ще ближче нахилився.Наші губи майже доторкнулися.У мене було велике бажання поцілувати її прямо зараз,але вона різко віддилилася.На її обличчі з'явилося здивованість.

-Що ,ви, тільки но хотіли зробити ?

-Нічого,чому ви так злякалися?-запитала я її.

Я протягнув її книгу і в цей момент...

Ось і нова глава.Я обіцяю ,що далі буде ще цікавіше.

Буду з задоволенням чекати на ваші коментарі та зірочки.Я дуже вам вдячна за прочитання моєї книги❤️❤️❤️.