ІІ

Вся кімната в жовтому. Такий блювотний відтінок, навіть не знаю, чим він подобається моїй матері. Холодно. Опалення ще не ввімкнули, хоча обіцяли.

– Тьом, ти встаєш? – ехо з кухні донеслось в кімнату.

Вставати зовсім не хочу, та й немає чого. 

З універу відрахували, роботу так і не знайшов, цілими днями тиняюсь по старих друзях, спалюю зайві калорії та час. Добре, що хоч з батьками не живу,  а то в очі не зміг би дивитись. Чесно, інколи відчуваю себе непотребом, який, зазвичай, люди ретельно відсортовують і викидають у бак. Тільки в сміття є шанс на переробку і друге життя, а в мене - ні.

Двері кімнати розпахнулись, і всередину вихром влетіла сестра, а за нею ядерний аромат солодких парфумів.

– Свєт, ти шо, цілий флакон на себе виляла? – я вже сів на ліжко і спросоння потирав шию.

– Аа, ти помітив мій новий парфюм? – вона задоволено либилась.

– Його хєр не помітиш, за кілометр несе. 

– Ну, братик, дякую на доброму слові, - сестра пфиркнула і зістрибнула з ліжка.

Хвилина мовчання. Друга. Сестра стояла і палила мене поглядом. Я дивився в одну точку – на купу одягу на підлозі. Свєта взяла весь оберемок і підкинула вверх, я різко відкрив злипаючісь очі і тільки й того побачив, як падають джиси мені на плече.

– Через п'ять хвилин вилазь снідати. І да, бажано вдягнись, а то на твою голу задницю я в дитинстві достатньо надивилась, - сказала Свєта, показуючи на розкидані речі, і хлопнула дверима.

Вже й не ранок, треба підійматися і збиратись в черговий важливий похід з друзями. Штани натягувались дуже важко, як ніби не джинс, а латекс якийсь, їй Богу. І кофта ніби на розміри два менша, хоча вчора була ще навіть трішки великовата в плечах. Висновок: або то я так за ніч розжирів, або запух від гульок. 

– Мам! - почулось за дверима.

Ох, як я надіявся, що то почулось. Я відкрив двері і через невеличкий коридорчик нирнув до вітальні. На чорному шкіряному диванчику сиділа моя мати - жінка середніх років (не будемо уточняти яких) в синьому приталеному платті і з коротким чорним волоссям.

– О, сина, невже ти тут? Я здивована, - голос, який вилітав із ретельно нафарбованих губ, звучав занадто єхидно.

Я відчував всіма своїми нутрощами, як потягнуло холодком, і як пронизливі голки погляду впиваються у мою шкіру.

Я подивився на матір, а потім перевів погляд із знаком питання в зіницях на сестру. Боже, я просто не перестаю дивуватись з цього чуда батькового сперматозоїда. Коли в кімнаті висить напружена атмосфера, і віє якоюсь недоброю аурою, вона просто розвалилаь на диванчику з чашкою какао і печивом, наминає за дві щоки і робить вигляд, що світ прекрасний, а кімната вся в ромашках і рожевих бульбашках.

– А-ну, подивись на мене, – навмисно привертала до себе увагу мати. – А тепер я слухаю твою детальну, впевнена, що дуже цікаву розповідь про навчання в університеті.. твоє, якщо що.

– Нуу... – я трішки зам'явся, стоячи і відчуваючи власне серцебиття в скронях, – я якби там більше не навчаюсь.

– Короче, поперли його, – додала сестра.

На мить здалось, що замість чорних пасм волосся з'явилося кубло диких змій, але згодом і воно зникло. Мама примруженим поглядом обдивилась мене з ніг до голови, подивилась на сестру, яка злизувала пінку з країв чашки, і знову подивилась на мене.

– Як тобі взагалі не соромно! – Вона не та жінка, яка буде кричати або підіймати голос, вони шипіла як кобра на останньому диханні, проходячись по кімнаті повз мене туди і назад.

На мить вона затихла і знов почала сверлити мене поглядом.

– Та який приклад ти подаєш своїй сестрі?

– Мам, вона якби старша.

– Це не важливо, – тут же ж заперечила вона. – Ти ж розумієш, що вона буде шукати собі майбутнього чоловіка схожого на тебе?

– Боже збав, – відказала сестра.

– Повністю підтримую.

– Ви знущаєтесь?

– Ні, – сказали ми хором.

– Світланко, мені треба терміново номер твого косметолога.

– А для чого? - поцікавилась сестра.

– Бо, здається, в мене через вас скоро будуть не прорізи для очей, а дві величезні зморшки, якщо не одна суцільна.

Мама, що ще скажеш.

Раптом роздалось дратуюче пищання мого телефону, що сповіщувало про нове смс.

Паша: "Чувак, ти де? Ми ж на 10 домовлялись".

Я підняв погляд на світлу стелю вітальні і зрозумів, що пам'ять в мене як друшляк – така сама дірява. Я взяв свою чорну шкіряну куртку, яка до цього спокійно висіла на кріслі, і подивився на годинник.
– Ти кудись ідеш? – Мати з підозрілістю подивилась на мене.

– Та, до Паші йду, в його сестри сьогодні день народження.

– Знову цей твій "дружбан"! Я так і знала, я ж тобі казала, що до добра він не доведе, це через нього тебе відрахували? – В мами знов нападок, походу, сонячні бурі.

Свєта поставила кружку на стіл і махнула мені рукою, щоб я йшов.

– Ні, мам, не через нього, – кинув я через плече і вийшов з кімнати.

На дворі свіжо і спокійно, якби ще не холодний вітер, то взагалі було б блаженство. От не можу я зрозуміти матір. Паша ж мій найкращий друг ще зі школи, сам не знаю чого, але мама його терпіти не може від самого початку. На це в неї прямо пунктик якийсь.  А Паша чортяка ще той, одним словом, не людина, а кінь педальний. Навіть не уявляю, щоб я робив би без нього в старших класах. 

А познайомились ми з ним чисто випадково, хоча й навчались в паралельних класах. На мій шістнадцятий день народження мені подарували щось типу мотоцикла – розвалюха, але їздить. Щоправда, виглядав він реально круто, як справжній байк. Приїхав я тоді в школу не просто на ньому, а, можна сказати, на дев'яноста кілограмах залізних понтів. Їхати, то я їхав, а рулити і гальмувати Бог розуму не дав,  ну я на шкільному подвір'ї з ходу діла і  наїхав на хлопчину, на Пашу. А йому як сеча в голову стукне, впав на землю і почав кричати, що він помирає, що я йому всі ребра переламав, і що ніг він не відчуває. Я його лише колесом злегка зачіпив, і максимум, що там може залишитись – це синяк на нозі. Але кричав він переконливо, навіть наші технічки(шкільні прибиральниці) вибігли рятувати жертву, а хтось його геть на руках в медпункт заніс.