XVII

Не судилось мені зробити віднедавна намічений візит. В якийсь певний момент дороги мені в голову стукнула ідея, що прийти серед ночі в незнайомий будинок і вимагати побачити когось, хто ще не факт чи там проживає, буде трішечки, зовсім трішечки дивно. Тому покрутившись трохи на місці, я швидким темпом погнав до рідного дому.

В університет зранку я прийшов чисто на оглядини, так сказати, розвідати обстановку. Побродивши биту годину по аудиторіях і коридорах, що кишіли різномастними персонажами, я зрозумів лише дві речі: перша, що Арсєньєвим тут навіть і не пахне, а друга – я занадто швидко почав прив'язуватись до людей, бо по-іншому я свої дії пояснити ніяк не міг. Плавно випливаючи з першого пункту, я зробив висновок, що залишатись сьогодні в різко виблідлих стінах інституту я більше не маю жодного бажання та й власне причини.

Вдома мене вже чекала сестра, яка, судячи з її стану, тільки нещодавно розтулила свої баньки і сиділа на дивані з пакетом льоду та чітко вираженими ознаками похмілля. Її волосся збилось в один незрозумілий клубок за спиною, а обличчя прийняло вкрай страждальницький вираз.

– Як же ж мені погано, – Свєтка підтягнула холодний пакет вище до лоба.

– Та ну, а вчора було дуже навіть добре, – я скинув кофту через голову, здіймаючи торчми волосся, і впав на крісло поруч.

– Не починай, а краще скажи, чи я дуже багато говорила всякої дурні? – в її очах блиснула надія, що все таки вона не встигла тотально осоромитися.

Згадавши вчорашній вечір і Свєткину п'яну балаканину, я впевнено промовив:

– Рот не закривався.

Вона відкинулась повністю на диван і видала протяжний стогін змішаних емоцій, перерваний неочікуваним вхідним сигналом.

– Відчинено, – крикнув я з місця і глянув на сестру, яка через підвищений голос тільки більше скривилась.

В очікуванні я все ніяк не відводив погляд від дверей, перебираючи подумки варіанти, кого тут можна побачити о такій доволі ранній годині. І на диво, білий спортивний костюм повільно почав показуватись із-за привідчинених дверей.

– Тьомич, ти тут? – з якимись острахом Рацький спочатку запитав, а потім тільки ступив у кімнату.

– Тут.

Побачивши мене, він враз перемінився в обличчі, і якась легкість відобразилась в його рисах, але побачивши поруч Свєтку, фізіономія Казанови прийняла свій попередній вигляд.

– Матір рідна, – сестра злегка піднялась, щоб побачити гостя, а потім, жалібно забурмотала, – мені ще тільки його зараз не вистачає.

– Тьомич, – Женька ступив декілька кроків вперед, струшуючи з себе уявний пил, і зупинився перед диваном, оглядаючи доходяжний стан Свєтки, – от як ти тільки з нею живеш?

– Я ж не питаю тебе, як ти живеш з інтелектом золотої рибки, – Свєтка різко перехопила мою відповідь.

– Ха, я б на твоєму місці такими фразами не розкидався, одного разу мені навіть сказали, що в мене думки майже як в цього... ну як його... Конф...  Конфе... Конфусція, от.

– Тримайте мене семеро, – сестра відкинула в сторону охолоджуючий пакетик і схопилася рукою за серце, – в мене зараз трапиться філологічний шок.

– Я щось не так сказав? – Рацький своїм чесним виглядом показував, що він дійсно навіть не здогадується про причину такої різкої реакції.

Дивлячись на цих двох клоунів, я дозволив собі розсміятись, похитуючись на кріслі в різні сторони. Втім, я вже звик до високого інтелекту і широкого словникового запасу свого друга.

– Конфуцій з таким телепнем як ти навіть близько не стояв, ти би не спромігся навіть дихати з ним одним повітрям, – тут же відповіла йому ще трохи хмільна русявка.

– Ти кого тут телепнем назвала?

Рацький ступив декілька швидких кроків, розганяючи повітря в кімнаті, і поміж невеличкого простору розкинувся їдкий цитрусовий аромат, який не помітити було абсолютно неможливо. Свєтка майже відразу відчула концентрований запах, широко розпахнула свої сліпці, злякано глянувши на мене, і чимдуж рванула в сторону вбиральні.

– Це вона через мене так? – Женька знову щиро не здогадувався в чому ж причина такої поведінки, але втім це було не дивно, адже любовні фантазії сестри я сам дізнався тільки вчора.

– Сумніваюсь. – чесно зізнався я, – Ти краще скажи, ти шо, апельсинів обжерся?

– Ооо, – Рацький присів на місце недавнього спочивання Свєтки, – ти про мій новий парфюм?

– Так ось де собака зарита, – я зловив на собі заплутаний погляд друга і просто пояснив йому: – краще викинь їх і забудь.

– Та ну, вони з феромонами, чи як там, і коштують, на хвилинку, дорожче, ніж ти сам.

– Ну, як знаєш, – я лише усміхнувся, не маючи ніякого бажання сперечатися, і відкинувся на спинку крісла.

Рацький на хвилинку зам'явся і якось дивно почав крутитись своєю п'ятою точкою на місці. Навіть неозброєним оком було помітно, що його аж розпирає.

– І довго ще будеш мовчати? – не витримав я.

– Артьом, скажи чесно, ти в щось вляпався? – Женька глянув з помітною невеликою підозрою.

– В плані?

– Що тебе зв'язує з нашим Тєрорістом?

– З цим підстаркуватим занудою? – перепитався я, чи правильно все зрозумів, на що отримав кивок. – Те саме, що й тебе: два роки в універі і цей пальнутий проект.

М'язи на обличчі Женьки трохи розслабились, але легке напруження все ще не спадало, та врешті-решт він глибоко видихнув і, підводячись з місця, засіяв на усі тридцять два.

– Ну от і добренько.

– Ти куди? – тепер настала черга моїх питань, – Може поясниш до чого були ці дикі питання? Сонця вже ніби немає, щоб тобі в голову напекло.

– Просто, – вже якось неохоче почав Рацький, – ти ж сьогодні прийшов в універ тільки на кілька хвилин і змився.  Спочатку я подумав, що нічого дивного, і сам потроху планував вже валити, як побачив, що через головний вхід декілька копів виводять нашого улюбленого Тєроріста та ще в наручниках із закладеними за спину руками, короче, прямо як в американських кіношках. Кажу зразу, ніхто нічого не знає щодо цього, але декілька дівчат чули, як цей тип говорив твоє ім'я, коли його виводили.