Вероніка

Сьогодні тато від’їжджає, відчуття двоякі: з одного боку, я рада, що йому допоможуть, він вилікується і добре відпочине, проте вже сумую за ним. Мені його явно бракуватиме. З сім'ї в мене тут нікого немає, я одна. Добре, що Маркіян з Енні тут. Якби не вони, я б точно розклеїлась.

Своїх сліз татові показувати не буду — треба бути сильною і триматися, так, як він мене вчив. Взагалі, це моє правило: я плачу на самоті, щоб ніхто цього не бачив. З одного боку, мені так легше — не потрібно давати зайвих пояснень чи виправдовуватися. Колись я розплакалася перед татом, навіть не пам'ятаю, через що. Як тільки заспокоїлася, він пояснив мені, що сльози дають іншим контроль наді мною і певну владу, а це мені зовсім не потрібно. Тоді він додав, що плакати я можу лише перед ним або на самоті — тоді це мені не зашкодить.

Я майже завжди дослухаюся до батькових порад — вони базуються на його досвіді. Хоча деколи, звичайно, можу посперечатися. Це буває рідко і зазвичай закінчується сваркою. Часто батько буває занадто категоричним, і це мене дратує. У нього немає золотої середини. Він завжди був дуже суворий, коли йшлося про мою безпеку, і саме через це ми сварилися. Коли я стала повнолітньою, він послабив контроль, і я трохи розслабилася. Сварок стало менше, а наші стосунки зміцніли.

Як же складно було допомагати татові збирати речі — саме морально. Спочатку він робив це разом із помічником, але мені захотілося провести трохи часу разом перед тим, як він поїде. Настрій у нього був пригнічений, і це було не через поїздку. Зранку я чула їхню розмову з Маркіяном — вона була на підвищених тонах. Можливо, саме це його засмутило, тому я запитала:

— Що у вас сталося з Маркусом? Ви посварилися? Чула ваші голоси з кімнати, та й ти якийсь пригнічений.

Тато підняв брови, задумався, кілька секунд обмірковував, що мені відповісти, і зрештою сказав:

— Це нічого важливого, просто наші думки не збіглися стосовно деяких вкладників. Мій настрій від цього не залежить. Я переживаю за тебе, за твою безпеку. Я посилив охорону будинку, майже нікому не сказав, що від’їжджаю, щоб це не поширилося. Ти ж дівчина, і якщо всі дізнаються, що ти одна вдома, я не зможу спокійно перебувати так далеко й не мати змоги тебе захистити особисто. Тому навіть не сперечайся, охорона тут буде весь час і за потреби супроводжуватиме тебе, я їх попередив.

Ця новина мене не здивувала. Звичайно, мені не дуже подобається, коли за мною ходять крок у крок. Якщо татові так буде спокійніше, я згодна потерпіти. Але думаю, ми з охороною домовимося: я не заважаю їм, не скаржуся татові, а вони дають мені спокій — і всі у виграшній позиції. Зі мною тут нічого не станеться, я можу за себе постояти.

Минуло кілька годин на зборах, і прийшов час прощатися. Хотілося зробити це швидше, щоб стриматися. Тато обійняв мене і сказав:

— Я буду сумувати за тобою, доню. Знай, що я тебе люблю. Ти найдорожче, що в мене є. Бережи себе, дбай про банк і працівників, не будь занадто доброю, тримай їх у суворості — тоді вони ставитимуться до тебе з повагою. Маркіян тобі нагадуватиме.

Я сказала, щоб не забував писати мені листи. Я точно писатиму, але мені важливіше знати, як він почувається. Обійняла його ще раз. Він сів у карету, і вона рушила.

Сьогодні нічого робити не хотілося, але залишилося дві важливі справи: забрати сукні й завезти їх до Анни. Завтра вже вечеря — будемо збиратися в неї. Вона наполягла, та й мені самій не хотілося сидіти в маєтку, а так збори пройдуть веселіше.

Сукні вже гарненько запакували, і вони вже стояли на столі, коли я приїхала, — чекати не довелося. Саме задля цього ще вчора відправила листа з попередженням, що заберу їх сама. Так кортіло глянути, які вони, і чи не засмутить нас результат. Часу було мало, але Софі ще жодного разу мене не підвела.

Енн чекала мене нагорі. Як тільки зайшла до кімнати, почула запах какао і солодких булочок — моїх улюблених, з корицею. Вечір обіцяв бути затишним. Тому міряти сукні сьогодні не хотілося — усе завтра. Можливо, це ризикований хід, якщо щось там не так, але все завтра. Потрібно гарно відпочити перед насиченим днем.

Довго говорили перед сном, уявляючи, яким буде захід. Потім поїли й лягли спати. Колись це було звичним заняттям — залишатися в Енні на ночівлю. Але через багато роботи перестали так робити, бо від неї до банку довше їхати, а я люблю поспати. Завтра там буде Маркіян — він заходив до нас і обіцяв, що все буде під контролем, щоб я не переймалася й гарно розважилася. Тому я, повністю розслабившись, на диво швидко заснула і не крутилася з боку на бік, як завжди.

Прокинулася від звуків шарудіння, відкрила очі і, перш ніж роззирнутися навкруги, побачила яскраві промені сонця, які добре освітлювали лише половину кімнати, оскільки була відкрита лише одна штора.

 Повернула голову і побачила цікаву картину в кутку кімнати: Енн сиділа на підлозі, один пакет з аксесуарами був перевернутий. Подруга перебирала в руках корсет, ретельно його оглядаючи, очі в неї світилися, посмішка була від вуха до вуха. Було зрозуміло, що їй дуже подобається. Вона ще не знала, що я за нею спостерігаю, тому почала відкривати пакет із сукнею. Через промінчик сонця, який залоскотав мені ніс, я не стрималася і чхнула. Енн різко повернулася до мене і сказала:

— Ти мене налякала, будь здорова! І як довго ти вже не спиш? Вибач, я не хотіла тебе будити, просто мені чомусь не спалося, бо я так хотіла глянути на сукні, що вже не могла стриматися.

Вона взяла корсет зі стрічками, підійшла до мене так швидко, як дозволяла нога, і легко застрибнула на ліжко, поклавши все це біля мене. З щирим захопленням додала: