Вероніка

Отже, сьогодні в мене багато справ. Перед сном я все-таки вирішила сходити на ту звану вечерю, про яку мені розповіла Енні. Вона правильно підмітила, що це мені знадобиться в подальшому, коли банк буде на мені, хоч мене трохи дратувала ця показовість, але думаю, один раз витримаю. Спершу потрібно заїхати по Енн, а пізніше разом з нею до модистки підібрати плаття. Залишилося менше тижня до заходу, і я не впевнена, чи там, де я завжди замовляю сукні, встигнуть пошити або підігнати під нас те, що ми підберемо, тому потрібен час про запас, щоб заїхати ще в одну крамницю.

Енні була вже готова й чекала мене, спокійно гуляючи на своєму подвір'ї. Коли я її побачила, вона стояла до мене спиною і нюхала кущові троянди. Тож поки вона не побачила мене, в мене з'явилося бажання пожартувати. Чесно кажучи, воно відвідувало мене часто, але тільки з Енн, з іншими людьми я була стримана і холодна — навчилася від батька. Тож я підбігла до неї ззаду, закричала й легенько штурхнула по плечах. Очікувано, вона скрикнула від переляку й різко обернулася. Побачивши мене, з полегшенням видихнула й, посміхнувшись, сказала: 

– Ніка, ти смерті моєї захотіла! Я, наприклад, дуже рада тебе бачити, але від тебе віє нотками помсти за вчорашнє.

Вона глибоко зітхнула й, удавши мученицю, продовжила:

 – Але не страшно, я готова стерпіти будь-які твої витівки, головне, щоб ти пішла зі мною, адже це все для твого ж блага. 

Через декілька секунд ми обидві засміялися. Енні взяла мене під руку, і ми почимчикували до карети.

По дорозі обговорювали, які хочемо сукні й у яких кольорах. Я зрозуміла, що хочу темно-червону.Приїхали швидко й одразу ж приступили до справи.

Модистка Софія — моя давня знайома, адже я вже кілька років поспіль користуюся її послугами. Вона ще жодного разу мене не підводила. У неї дуже велике різноманіття тканин і аксесуарів, можна з легкістю підібрати щось для себе. 

Я не дуже люблю ходити по магазинах або займатися шопінгом — це не приносить мені жодного задоволення. Краще взяти Філіпа й гасати щодуху по полю — це допомагає мені перезавантажитися й у певній мірі розслабитися. Але сьогодні, на жаль, доведеться простирчати в модистки, щоб виглядати бездоганно.

Поки Енн розглядала силу силенну суконь  і красиве взуття, я вже підібрала тканину, і з мене зняли мірки. Спершу я думала, що ми купимо готову сукню, але нас запевнили, що встигнуть пошити нову, адже працюватимуть кілька майстринь одночасно. Я зраділа, бо так образ буде неповторними, і можна спробувати себе в ролі митця.

Тканина глибокого винного кольору одразу привернула мою увагу — це було саме те, що я хотіла, тому не роздумуючи взяла її. Сукня мала бути довгою, з ніжними повітряними рукавами й красивим корсетом, прошитим золотими нитками. Вона повинна бути легкою, щоб не заважала рухатися й танцювати. 

Енн обрала небесно-блакитну сукню, прошиту дрібними перлинами, з корсетом, прикрашеним мереживом, і білим акуратним капелюшком. Сукня була довгою й багатошаровою. Ще підібрали красиві мереживні рукавички й стрічки на волосся. Тепер залишилося дочекатися мого результату.

Згодом Енн поїхала додому, а я вирушила в банк — потрібно далі навчатися, щоб усе встигнути й не підвести тата. Насправді банківська справа давалася мені легко, адже були відповідальні працівники, які добре знали, що робити. Кожен з них працював тут роками й робив усе, щоб отримати батькову довіру. Керувати ними мені допомагатиме Маркіян. 

Сьогодні ми з татом переглядали всі важливі документи, обов’язки мої та інших працівників, а також додаткові функції та потреби банку. Час за цим пройшов непомітно, але мені сподобалося. Були деякі сфери, які потребували покращення, і це дало мені поштовх у майбутньому виправити їх, хоч я поки не знала, як саме.

Сам банк був дуже красивим — батько про це попіклувався. Два поверхи й додаткове підземне сховище для особливих предметів. Більша частина другого поверху була заповнена сейфами з замками для зберігання грошей і цінних паперів. Ключі від сейфів зберігалися в окремій кімнаті, де все було посортовано й добре захищено від крадіїв — там не було вікон, а двері зачинялися на два замки. Ключі були лише у двох осіб: у батька й Маркіяна.

На першому поверсі було два приміщення. Приймальна зала з масивними тяжкими меблями, з елементами з каменю темно-сірого кольору. Дивани й крісла були обшиті дорогими тканинами темно-зеленого кольору. Головний стіл, прикрашений різьбленням, за яким сидів секретар, був красиво оформлений. Він розмовляв з клієнтами. За дверима розташовувалася велика простора зала, не сильно облаштована. По центру стояв великий довгий стіл із молочною скатертиною.

Я точно не планую нічого тут міняти, залишу все як є. Відчувається свій шарм і татова рука. Приїхавши додому, захотілось провести більше часу з батьком. Владислав Романович Бартошевич, мій тато, завжди був мені прикладом сильної духом людини.

 Вже багато років, відколи не стало дідуся і бабусі, він піклується про мене сам і дає все найкраще. В дитинстві я часто завдавала збитків: багато чого розбила, порвала, сварилася з ним, чіплялася з мільйоном запитань, бунтувала і тікала з дому, а він завжди з любов'ю до мене ставився. Майже ніколи не сварив, тільки терпляче розмовляв і пояснював. До повноліття без охорони мене нікуди не відпускав, але говорив їм триматись на відстані, щоб не завдавати мені незручностей. Проте дуже часто я вислизала разом із Філіпом, щоб ніхто не помітив, і акуратно поверталась назад. І зараз деколи так роблю — він ще досі не здогадується. 

Піднялася на другий поверх до батькового кабінету, акуратно відчинила двері, щоб, якщо він спить, не розбудити. Тихенько зайшла і побачила його з якимись документами та сигаретою в руках. З роздратуванням сказала: