Марко

Прокинувся від гучних гупань у двері. Мені здається, це стає традицією. Цього разу це була Ліззі, одягнена в довге рожеве плаття. Їй дуже личило, підкреслювало сяйво її обличчя. Вона підійшла до вікна і різко відсунула штори — виявляється, сонце вже давно встало. Я поглянув на годинник, а там уже майже десята. Швидко зірвався на рівні ноги, й одразу почув сміх і веселий голос Елізабет:

– Який ти потішний, не бійся, з тобою нічого не трапиться, не треба так різко. Ми встигаємо в банк. Та й батька ще немає, він поїхав по справах, сказав, що як повернеться, то одразу вирушимо. Тож збирайся, я чекатиму тебе внизу. Можемо разом поснідати, якщо ти не проти?

– Я тільки за, дуже зголоднів. Через декілька хвилин спущуся.

Зібрався я дуже швидко, бо хотілося нарешті побачити банк. Чесно кажучи, я за ним сумував, та й без роботи вже добряче знудився, хоч і пройшло всього три дні.

Під час нашого сніданку повернувся дядько, і ми всі разом вирушили в дорогу. Вона була недовгою, тому добре поспілкуватися не вийшло — перекинулися всього кількома словами.

Під'їжджаючи, я побачив банк. Навіть здалека він був вражаючим: гарна архітектура, багато вікон із ліпниною, навколо — красиві квіти й дерева. Ліззі похвалилася, що це вона придумала і допомагала садівникам підібрати рослини.

Всередині майже нічого не змінилося: високі стелі, дерев'яні меблі з різьбленням і багато дорогих картин. На першому поверсі був хол для гостей із м'якими кріслами й столиками, щоб було комфортніше чекати свою чергу, а далі по коридору — кабінети помічників. На другому поверсі був схожий дизайн: декілька кімнат, в одній з яких ми з Володимиром Федоровичем проводили найбільше часу. Зайшовши всередину, на одній зі стін я побачив свою улюблену картину — дядько купив її в одному з відряджень і подарував мені, тож я її тут повісив, щоб частіше бачити. Згадував час, проведений тут за розмовами з чашкою чаю.

У ще одній кімнаті була бібліотека з великим вибором книг, багато з яких я вже прочитав. Всі інші кімнати були заповнені цінними паперами й грошима вкладників.

Коли ми з Ліззі повернулися з екскурсії, дядько вже сидів за столом, переглядав папери, щось підписував, а щось відкладав убік. Елізабет попрощалася і кудись поїхала, а я все ж попросив дядька ввести мене в курс справ. Поки не було нічого, що б викликало в мене підозри.

Справ виявилося багато, і, як я зрозумів, були проблеми з іноземними інвесторами. Вони вимагали розширити банк і додати ще кілька приміщень для зберігання цінних речей, адже для багатьох клієнтів це було важливо. Коли ж виявлялося, що банк не може задовольнити їхні прохання, вони шукали інший, а це призводило до збитків.

Володимир Федорович сказав, що хоче завтра обговорити це зі своїми помічниками і був би радий, якби я долучився. Це мене втішило, тому я охоче погодився.

Так і пройшов перший робочий день. Мені дуже сподобалося, відчував сильну ностальгію за минулим життям.

Повернулися з дядьком додому під вечір. Ліззі вже спала, і ми, повечерявши, теж пішли відпочивати, набиратися сил на завтрашній день.

Моє хвилювання відступило, і я вже почувався спокійніше. Заснув з легкістю й гарно виспався.

Зустрілися з дядьком вже в банку на зборах. Обговорювали вчорашню проблему, було багато думок, плюсів і мінусів розширення, проте більшість, як і ми з дядьком, були "за". Інвестори запропонували вкласти гроші в будівництво, що значно полегшило прийняття рішення. Мені сподобалось брати участь в таких важливих питаннях, хоч я був молодшим за всіх в залі, до моєї думки прислухались, адже в мене був досвід закордоном.

По завершенні наради, я запропонував налагодити зв'язки з заможними людьми міста, щоб залучити їх вкладати гроші в банк, дядькові ідея сподобалась. Тому ми вирішили запросити знатних людей на спільну вечерю з різними розвагами.

 Через два тижні Володимир Федорович мав їхати у відрядження, тому він запропонував мені разом усе спланувати, але щоб я  провів заплановану вечерю з його заступником. Це не було для мене новинкою, адже у Франції це досить популярна практика. Я радий що мої  знання знадобляться мені і полегшать організацію події.

В мене з'явилося багато ідей для цікавого і яскравого вечора. Місцем проведення вибрали маєток, там багато місця, і на другому поверсі можна гарно потанцювати.

Попросив Ліззі допомогти з квітковим оформленням зали — вона в цьому добре розуміється, тому я впевнений, що все буде на вищому рівні. Дядько замовив музикантів і співаків. А ще вони зможуть використати фортепіано, яке ми вирішили придбати на майбутнє і поставити в танцювальній залі. Думаю, це не останній такий захід, тому воно нам точно знадобиться. Щодо самої вечері та смачного доповнення заходу домовився дядько, бо я тут давно не був і не знаю, хто таким займається, проте меню вибрав сам — воно буде у французькому стилі.

Придумав текст і вигляд запрошень, їх ми вирішили відправити одразу ж, щоб люди змогли підготуватися і спланувати час. Додали прохання, щоб запрошені гості брали з собою ще когось одного — так ми збільшимо кількість і, таким чином, точно не оминемо ще якусь заможну знать. 

Виявилося, запрошених гостей не так і мало, як мені спершу здалося, тому довелося витратити багато часу на це. 

Я не встиг і оком змигнути, як день пройшов, і ми вирушили додому. Перед тим як заснути, обдумував теми для розмов і вибір танців, а перед вечерею ми з Елізабет придумали естетичне оформлення, щоб вже помалу вибирати і розташовувати декорації.

Мені дуже подобається цим займатися, тому тиждень планування пройшов непомітно. Залишилися кілька днів до заходу, і майже все було готове. Почало з'являтися, я б сказав, позитивне хвилювання, яке часто допомагало мені не забути щось важливе.