Марко

Марко
-Пане Марко до вас прийшов лист, прочитаєте зараз, чи як зазвичай, коли будете обідати?- запитав Лука, мій головний помічник. 

-Від кого це?- кинув не відриваючись від ранкової газети 

-Відправник Володимир Федорович Сілевський, печатка дивна, у нас таких немає. Мені здається це хтось не тутешній, то як, відкриєте чи зайти пізніше? 

-Ні, давай мені зараз, я вже звільнився.

від імені відправника на серці стало тепло, я його похресник, але через обставини дуже давно  його не чув, але кожного дня чекав звісток. 

Володимир Федорович замінив мені батьків, коли вони переїхали у Францію і залишили мене разом з ним, щоб навчитись банківської справи, разом ми багато чого пройшли але потрібно було вирушати до батьків, адже вони відкрили щось своє і  їм знадобилась моя допомога. Чесно кажучи я не сильно зрадів, адже дуже вже прикіпів до Сілевського. І ось мені 25 років, 6 з яких я тут, не можу сказати що мені аж так не подобається, проте дуже сильно не вистачає того життя, наповненого цікавим навчанням і пригодами. 

Відкрив лист одним рухом і відчув запах лаванди. Задумався на секунду звідки він, але одразу ж помітив маленьку гілочку на дні конверта. Це справа рук Ліззі, ми дуже добре приятелювали, здавалось що брат і сестра. Відкрив лист і зрозумів що він написаний її красивим почерком, який ніяк не схожий з грубим, складним для розуміння, почерком дядька. 
Значить Елізабет відправила його під ім'ям свого батька, дивно, такого раніше не було. Ми листувались час від часу і завжди листи були підписані її ім'ям, цікавість зросла в кілька разів, але одночасно стало сумно, з хресним ми не листувались відколи я поїхав. 

Він завжди казав що залишить на мене свою справу, але коли батько змусив мене поїхати до них у Францію, змінив свою думку. Тому остання наша розмова дуже мене засмутила, він говорив що це не правильно з мого боку, і тепер я з ним повністю згоден, це було не чемно, так легко забути всі 10 років проведених разом і поїхати. Чесно кажучи, тоді в душі я був маленьким хлопчиком якому не вистачило любові від батьків, адже вони залишили мене десятирічного і поїхали, тому я так сильно рвався до них, хоча згодом зрозумів, що їм просто були потрібні мої знання, а не я. 

Зрозумівши це, з батьками наші дороги майже розійшлись, ми листуємось час від часу, та про теплі стосунки на жаль тут не йдеться, спочатку  це приносило мені смуток, але зараз вже звик.Так  хотілось повернутись до дядька адже я любив його, а він мене. Проте я добре розумів що він не хоче мене бачити, після мого вчинку. 

Лист: 

Маркусь, я так сумую за тобою ти навіть не уявляєш, час від часу згадую минуле коли ти був тут, мені не вистачає нашої справжньої дружби, маю до тебе прохання, і я знаю що воно не просте, але я не маю вибору, з татком щось коїться, він став якийсь дивний і скритний, зовсім не такий як був і мене це лякає, в банку через це почались проблеми, він його зовсім занедбав, акції падають, люди скаржаться на все що тільки можна, я його попросила передати справи банку своєму помічникові, і просто відпочити деякий час , а тоді вже повністю відновленим повертатись до роботи, та він на мене накричав що я безвідповідальна і ні в чому не розбираюсь, це вперше він зірвався, прошу приїдь і поговори з ним, адже я чула шо ти вже закінчив навчання, будь ласка, заради нашої старої дружби, допоможи, бо я дуже засмучена, ти моя остання надія. Написала під татовим ім'ям, бо декілька моїх листів загубилися, або ти мені чомусь не відповідаєш. Якщо ти отримав лист, чекаю твою відповідь, яка б вона не була. 
Еліза Сілевська 

Ось це так новина, невже в дядька  проблеми з банком, раніше б ніколи не повірив, але  він постарів і, можливо, це йому почало заважати. Потрібен час подумати над проханням Ліззі.
Напишу лист у відповідь, спитаю чи точно Сілевський захоче мене бачити, і щоб Елізабет знала що я отримав лист.

Через кілька днів роздумів, вирішив все-таки повертатися назад до дядька. Можливо, вийде виправити свої минулі помилки, а навіть якщо він не захоче мене бачити, я шалено скучив за Елізою, хоч її провідаю, привезу гостинці. На збори пішло ще кілька днів у сильному хвилюванні й закупах. Лука їде зі мною — стане мені в нагоді і як підтримка, і як людина, яка розбирається в банківській справі.

Сама подорож зайняла три дні. Було складно, проте найбільша моя проблема попереду — зустріч, яка лякає мене й одночасно викликає трепетне відчуття радості.

Винайняв кімнату у готелі й вирішив відпочити від дороги. У той же час відправив Ліззі листа про свій приїзд, попросив підготувати дядька, але прямо не казати про мене — нехай буде несподіванка. Їхній маєток недалеко, тому вона швидко його отримає.
Задрімавши на кілька годин, прокинувся від гучних стукотів у двері. Напевно, це Лука, хоч він так ніколи не робив. Підійшов до дверей і різко відчинив. Від побаченого заніміли ноги, застиг як укопаний, ледь вимовив слово:

— Дядьку, я... я...

Не встиг промовити далі, як почув такий знайомий голос:

— Ви з Елізабет вчинили дуже негарно, крутячи за моєю спиною. Невже ти вирішив, що через стільки років ти можеш з'явитися ось так просто, не попередивши мене? Ти думаєш, я забув, що ти так і вчинив тоді — втік і навіть не попрощався. Ти навіть не уявляєш, як мені було складно. Я ніби втратив сина.

— Дядьку, вибачте мене, я не міг інакше. Мені було так складно, як і вам. Це рішення далося мені непросто. Стільки разів хотів повернутися назад, та боявся, що ви не захочете мене бачити. І я був правий. Але прошу, дозвольте побачитися з Ліззі, і я поїду. Більше вас не потурбую.