Розділ 18. Небезпечний лабіринт

Розділ 18. Небезпечний лабіринт

— Я піду з тобою, — сказала Елла, хапаючи Алісу за руки. — Це пастка! Кейл просто хоче посміятися з тебе.

Аліса лагідно вивільнила руки й похитала головою.

— Ні, Елло, я повинна впоратися сама. Не дам цьому пихатому індикові приводу глузувати з мене, — твердо промовила вона, хоча в її очах і досі таїлася тривога.

Елла завмерла, не бажаючи відпускати подругу, але розуміла, що переконати її не вдасться.

Кейл провів Алісу до похмурого входу в Лабіринт. У тьмяному світлі смолоскипів його постать здавалася ще зловіснішою.

Аліса глибоко вдихнула й ступила всередину.

Її відразу огорнула густа, напружена тиша, яку порушувало лише гучне відлуння власних кроків. Стіни Лабіринту, складені з холодного вологого каміння, здавалися живими, ніби спостерігали за нею, випробовуючи її рішучість. Кожен крок луною відбивався від кам'яних стін, наче цей кам'яний монстр був готовий будь-якої миті поглинути її.

Спочатку коридори були прямими й зрозумілими, та раптом щось змінилося. Стіни почали рухатися — безшумно й невідворотно перекриваючи їй шлях. Лабіринт затягував її у свої холодні обійми, і тепер кожен крок перетворювався на боротьбу з власними страхами.

Аліса різко обернулася, намагаючись знайти вихід, але дороги назад більше не було, наче її ніколи й не існувало. Лабіринт змінювався на очах, ніби стародавня магія ожила, щоб зіграти з нею у свою жорстоку гру.

Стіни повільно звужувалися, наче стискаючи її з усіх боків. Із кожним кроком холод проникав дедалі глибше, ніби витягував тепло із самої її душі, залишаючи по собі лише тривогу та страх.

Раптом Аліса почула шепіт — зловісний, тремтливий, наче хтось невидимий нашіптував їй просто на вухо. А тоді холодний подих торкнувся її шиї.

Дівчина завмерла, не в змозі ані обернутися, ані відповісти на цей незбагненний жах.

Земля під ногами почала вібрувати, наче в надрах Лабіринту прокидалася жива істота. Із тріщин у кам'яних стінах, немов із самої безодні, виповзли темні щупальця, звиваючись у повітрі. Вони нагадували зловісні тіні, що неквапливо підкрадалися до неї, наче змії, готові до нападу.

Серце Аліси шалено закалатало, а страх скував усе тіло, не дозволяючи поворухнутися. Вона спробувала відступити, але ноги, наче скуті невидимим корінням, відмовлялися слухатися.

Паніка накрила Алісу темною хмарою, скувавши тіло й розум. Дихання стало уривчастим, серце шалено билося в грудях. Вона розуміла, що її життя буквально висить на волосині.

Темні щупальця зловісно звивалися навколо неї, холодні, наче крижаний вітер зимової ночі. Одне з них ковзнуло по її руці й міцно схопило її, наче хижак свою здобич. Аліса відчула, як воно витягує з неї сили, поглинаючи енергію, ніби з кожною миттю вона втрачала частинку власного життя.

Вона спробувала закричати, але голос зрадив її й потонув у гулкій, гнітючій тиші Лабіринту.

Раптом темряву, що здавалася всепоглинальною, розітнуло яскраве, сліпуче світло.

Воно було настільки чистим і могутнім, що тіні зашипіли й відсахнулися, наче обпечені. Щупальця, злякавшись світла, відпустили Алісу, і дівчина безсило впала на холодну кам'яну підлогу, ледве втримуючись при свідомості.

Вона трохи розплющила очі й побачила перед собою Едріана, який стояв, наче її рятівник.

Його обличчя було суворим, а очі палали люттю, спрямованою на темні сили Лабіринту. Навколо принца кружляла магічна енергія, немов захисний щит. Білі нитки світла виблискували в повітрі, розтинаючи його й відганяючи зло.

Світло, що струменіло від Едріана, було таким могутнім, що Аліса відчула, як воно зігріває її, витісняючи страх із душі.

Едріан був приголомшений, побачивши Алісу тут, у глибині Лабіринту. Коли він усвідомив, у якій небезпеці вона опинилася, на його обличчі промайнули здивування й тривога.

Він швидко допоміг дівчині підвестися.

— Ти в порядку? — тихо запитав він. Його голос був м'яким, сповненим щирого занепокоєння.

Аліса все ще не могла оговтатися від пережитого. Вона лише ледь помітно кивнула у відповідь, приголомшена страхом, який щойно пережила.