Розділ 16. Прощання з домом

Розділ 16. Прощання з домом

Погляд Аліси на мить затримався на рядку горщиків із рослинами, акуратно розставлених на підвіконні. У її очах промайнуло занепокоєння. Повернувшись до Лінди, дівчина тривожно запитала:

— А як же мій город?

Лінда заспокійливо всміхнулася.

— Не хвилюйся, про нього подбає Сальма. Я зараз же піду й усе організую, а ти поки збирайся в дорогу.

Почувши слова Лінди, Аліса трохи заспокоїлася. Її город був для неї набагато більшим, ніж просто частина навчання. Це був її тихий куточок, де вона могла сховатися від бур зовнішнього світу.

— Дякую, Ліндо, — тихо промовила Аліса, і в її голосі звучала щира вдячність. — Мені буде спокійніше, якщо я знатиму, що вони в надійних руках.

Лінда підійшла ближче й ніжно обійняла її, даруючи тепло та втіху.

— Не хвилюйся, — сказала вона з щирою ніжністю. — З твоїми рослинами все буде гаразд. І з тобою теж. Обіцяю.

Аліса обережно складала свої речі, намагаючись не піддаватися почуттям, що нахлинули на неї. Кожна дрібниця в цьому будинку здавалася особливою: стілець біля вікна, де вона годинами читала старовинні книги з магії, полиці з баночками трав та еліксирів, які вона збирала з такою любов'ю.

Цей затишний будинок став її прихистком, її маленьким світом, де вона почувалася захищеною та вільною. А тепер їй доводилося залишати його, і від самої думки про це на душі ставало нестерпно гірко.

Аліса витерла неслухняні сльози, переконуючи себе, що це лише тимчасово.

Та поряд із сумом від розлуки її зігрівала думка про новий етап у житті — навчання в Королівській академії. Це була її давня, заповітна мрія, яка нарешті починала здійснюватися. Аліса уявляла величні зали, сповнені магічної енергії, зустрічі з мудрими наставниками…

Проте серед усіх цих думок у її серці жевріла ще одна іскорка, про яку вона не наважувалася говорити вголос, — надія знову зустрітися з Едріаном.

Принц, якого вона бачила лише раз, залишив у її душі слід, якого сама Аліса не могла пояснити. Чомусь сама думка про нього викликала в ній дивне хвилювання, і десь глибоко всередині вона з нетерпінням чекала на нову зустріч.

---

Коли Аліса прибула до палацу, їй здалося, ніби вона потрапила в інший світ. Її одразу провели до студентського корпусу Королівської академії, і перше враження від величних стін було приголомшливим.

Просторі кімнати, у кожному куточку яких відчувалася магія, високі вікна, крізь які лилося м'яке світло й відкривався краєвид на доглянуті сади, де все цвіло й пахло, наче підкоряючись невидимим чарам.

Коридори освітлювали мерехтливі світильники, запалені за допомогою магії. Ними снували студенти, кожен зайнятий своїми справами. Усі вони вправно володіли магією, і тут це вважалося чимось цілком звичайним.

Серце Аліси сповнилося хвилюванням перед обличчям таких разючих змін.

Тим часом Лінда вирушила до викладацького корпусу, де на неї чекали просторі, але затишні покої. Стіни академії, просякнуті стародавньою магією, були наче надійна фортеця. А могутні світлі маги, які охороняли її, створювали навколо академії невидимий бар'єр, що не пропускав жодних темних сил.

Окинувши поглядом свою кімнату, Лінда з полегшенням зітхнула. Тепер, коли Аліса перебувала під таким надійним захистом, вона могла бути впевнена в її безпеці й хоча б на деякий час відпустити свої тривоги.

Тим часом Аліса із завмиранням серця розглядала академію, не в змозі намилуватися її неймовірною красою. Високі арки, вітражі, що переливалися різнобарвними відблисками, і величні вежі здавалися декораціями до казки.

Усе навколо ніби дихало магією, яка пронизувала кожну деталь. Здавалося, сама будівля була живою і спостерігала за кожним, хто переступав її поріг.