Розділ 14. Справи не чекають

Розділ 14. Справи не чекають

Лінда кивнула, і на її обличчі промайнула ледь помітна усмішка. Це був розумний план, який міг дати Алісі шанс на порятунок.

— Гаразд, — повільно промовила вона. — Скажемо, що її магічні здібності почали стрімко розвиватися і заради її безпеки та подальшого вдосконалення їй потрібно перебувати поруч із досвідченими наставниками.

— Саме так, — погодився Таркус. Його голос звучав твердо. — Можемо також згадати про магічні аномалії, які останнім часом почастішали. Це допоможе пояснити, чому такі юні маги, як Аліса, потребують особливої уваги.

Лінда відчула, як тривога поступово відступає. План починав набувати чітких обрисів, і тепер залишалося лише втілити його в життя.

— Нам потрібно поговорити з Едріаном, — сказав Таркус, насупившись. Його погляд став серйознішим. — Ми не можемо ухвалювати такі рішення в нього за спиною.

Лінда мовчки кивнула, поділяючи його занепокоєння.

— Ходімо знайдемо його, — запропонувала вона й одразу попрямувала до виходу, не бажаючи гаяти часу.

Вони вийшли до королівського саду, де повітря було сповнене свіжості й пахощів квітів. Незабаром удалині вони помітили Едріана та Елізабет. Принцеса тримала принца під руку й дивилася на нього з ніжністю, майже трепетно. Її обличчя сяяло від любові та радості. Здавалося, Едріан відповідав їй теплом, проте в його погляді відчувалася стриманість.

Таркус і Лінда наблизилися до них і шанобливо схилили голови перед королівськими особами. Здавалося, велична атмосфера саду завмерла в очікуванні.

— Ваша Високосте, — почав Таркус. У його голосі звучала повага, але водночас відчувалася нагальна серйозність. — Перепрошую за втручання, проте виникла невідкладна справа, яка потребує вашої уваги. Нам необхідно поговорити наодинці.

Елізабет помітно напружилася. Її погляд потемнів від невдоволення, а ніжна усмішка поволі згасла. Вона не звикла, щоб її залишали осторонь, особливо коли йшлося про її нареченого. Статус майбутньої дружини Едріана давав їй підстави вважати, що вона має бути в курсі всіх важливих справ. Думка про те, що від неї щось приховують, лише посилила її роздратування.

Та перш ніж Елізабет устигла заперечити, Едріан м'яко повернувся до неї.

— Пробач мені, Елізабет, — стримано, але впевнено промовив він. — Справи не чекають.

Елізабет змусила себе ввічливо всміхнутися, приховуючи розчарування.

— Звісно, Едріане, — відповіла вона з найчарівнішою усмішкою, за якою ховалася хвиля внутрішнього роздратування. Її тон був бездоганно ввічливим і дипломатичним, проте ледь помітний холод у погляді видавав справжні почуття.

Подякувавши принцесі за розуміння, Таркус і Лінда разом з Едріаном попрямували до кабінету магістра.

Щойно за ними зачинилися масивні двері й у тиші гучно клацнув замок, Таркус без зволікань почав розповідати про Алісу та загрозу, що нависла над нею.

Едріан стояв біля вікна спиною до присутніх і уважно слухав магістра. Він схрестив руки на грудях і не перебивав, лише зрідка кивав, даючи зрозуміти, що стежить за розмовою. Що довше говорив Таркус, то похмурішим ставало обличчя принца. У його очах спалахнули тривога й глибока задума.

Кімнату огорнула напружена тиша. Здавалося, повітря стало важчим, а час уповільнив свій плин.

Нарешті Едріан повільно обернувся. Його обличчя було серйозним, наче він зважував кожне слово, перш ніж заговорити.

— Гаразд, — суворо й рішуче промовив він. У його голосі не було місця для сумнівів. — Але ніхто, крім нас, не повинен знати справжньої причини перебування Аліси в Академії. І простежте, щоб вона сама нікому не розповідала таємниці своїх снів.

Його слова пролунали як остаточний вирок, підкреслюючи всю серйозність ситуації.

Лінда шанобливо вклонилася. Її серце сповнилося вдячністю та полегшенням.