Розділ 7. Розкажи про Едріана

Розділ 7. Розкажи про Едріана

Аліса кивнула, уважно стежачи за кожним рухом наставниці. Її руки вже не тремтіли, проте в глибині душі ще жевріла тінь страху. Вона розуміла, що мусить бути зосередженою, аби не повторити помилку.

Увесь день Аліса й Лінда присвятили приготуванню магічних зілль, ніби світ за межами їхньої лабораторії перестав існувати. Створені ними зілля переливалися різними барвами й сяяли, наповнюючись магічною енергією. Аліса відчувала, як із кожною миттю її знання примножуються, а невпевненість поступово відступає. Досвідчена й незворушна Лінда терпляче давала поради та ділилася потаємними знаннями, передаючи Алісі все багатство свого досвіду.

Надвечір, коли сонячне світло почало танути за обрієм, обидві жінки відчули приємну втому. Їхня праця принесла плоди, а в повітрі ще витав легкий аромат свіжоприготованих зілль.

Задоволені результатами, Аліса й Лінда вирішили трохи відпочити. Вони обрали затишне місце в саду, де пишні квіти й зелені кущі створювали ідеальну атмосферу для спокійної розмови.

За кілька хвилин мовчання Лінда порушила тишу м’яким, але серйозним голосом:

— Алісо, після вчорашнього випадку ти не помітила нічого незвичайного?

Її голос звучав спокійно, проте в ньому відчувалася нотка настороженості. Аліса відчула, як у її душі починають боротися страх і сумніви. Серце калатало, а думки металися в пошуках відповіді: чи варто відкривати Лінді свої страхи? Та попри внутрішні терзання, вона відчувала глибоку довіру до цієї жінки, наче між ними вже давно існував невидимий зв’язок.

— Так, — нарешті зусиллям волі промовила Аліса, вирішивши нічого не приховувати. — Сьогодні мені наснився зловісний маг. Він сказав, що забере мої сили. Я досі пам’ятаю його очі…

Вона здригнулася, намагаючись прогнати спогад про той холодний погляд, який, здавалося, проникав у самісіньку глибину її душі.

— Але потім з’явився білий маг і захистив мене.

— Білий маг? — Лінда різко повернулася до Аліси, і її голос здригнувся. — Опиши його, будь ласка.

Аліса на мить заплющила очі, поринаючи у спогади про сон і намагаючись відновити кожну деталь побаченого образу.

— Він здавався мені знайомим, хоча я точно знаю, що ніколи раніше його не зустрічала, — повільно почала вона, ретельно добираючи слова. — На ньому була білосніжна мантія, що сяяла, наче саме світло, а її краї прикрашали витончені сріблясті візерунки. Каптур частково приховував його обличчя, але крізь тінь я змогла розгледіти добрі, світлі очі, у яких відчувалися неймовірна сила й тепло. Ці очі… Вони випромінювали не просто світло, а щось значно більше, ніби він сам був утіленням магії світла. Коли він став між мною й темним магом, усе навколо залило сліпуче сяйво, наче темряви ніколи й не існувало.

Лінда уважно слухала. Її очі дивно блищали, наче почуте пробудило в ній давно забуті спогади або якесь передчуття.

Аліса так захопилася розповіддю про білого мага, що не помітила, як Лінда зблідла. Жінка відразу впізнала того, кого описувала Аліса, але не могла відкрити їй цю таємницю. Принаймні поки що.

Вивести Лінду із задуми допомогло несподіване запитання Аліси:

— Ліндо, а розкажи мені про Едріана. Який він? Ти ж із ним знайома?

Лінда на мить завмерла, намагаючись приховати здивування. Запитання застало її зненацька, але Аліса мала такий вигляд, ніби їй просто стало цікаво. Лінда вирішила не питати, чому саме зараз дівчина згадала про Едріана.

— Едріан — спадкоємний принц королівства світлої магії. Його обов’язок — захищати королівство. Він особисто стежить за тим, щоб магічні бар’єри залишалися непроникними. Часто він і сам вирушає до кордонів, щоб перевірити, чи не порушено захисних чарів.