Розділ 4 Сніданок із наставницею

Розділ 4 Сніданок із наставницею

У тиші кімнати раптом пролунав тихий стукіт у двері, змусивши Алісу здригнутися. Серце забилося швидше, а в грудях наростала тривога. Вона обережно підвелася з ліжка, намагаючись вирівняти дихання й опанувати себе. З кожним кроком до дверей страх усередині посилювався. Зібравшись із духом, вона повільно потягнулася до ручки й, затамувавши подих, відчинила двері.

На порозі стояла жінка середнього віку в простій, але вишуканій сукні, що випромінювала стриману шляхетність. Її очі, сповнені мудрості й проникливості, уважно дивилися на Алісу. Це була саме та наставниця, про яку вчора згадував Таркус.

— Здрастуй, Алісо, — лагідно промовила жінка заспокійливим голосом. — Я Лінда, твоя наставниця. Сподіваюся, я не потурбувала тебе.

Аліса все ще відчувала легке тремтіння після пережитого уві сні жаху, проте постаралася вгамувати тривогу й вимучено всміхнулася. Вона відчинила двері ширше, запрошуючи гостю зайти.

— Ні, ти зовсім не завадила, — відповіла вона, намагаючись приховати залишки хвилювання в голосі. — Заходь, будь ласка. Я саме ще не снідала. Буду рада, якщо ти складеш мені компанію.

Лінда вдячно всміхнулася, кивнула й граційно увійшла до будинку. Її погляд лагідно ковзнув скромним, але затишним інтер’єром кімнати.

— Дякую тобі, Алісо, — сказала вона, сідаючи за стіл і обережно знімаючи сумку. — Сніданок — чудова нагода почати нашу розмову.

Дівчина взялася готувати їжу. Лінда сиділа за столом, спостерігаючи за нею, а згодом м’яко запитала:

— Алісо, як давно ти живеш тут сама?

Аліса на мить завагалася, перевертаючи на пательні коржики, перш ніж відповісти:

— Я переїхала сюди, коли досягла повноліття. Мама залишила мене в знахарки Сальми, коли я була зовсім маленькою. Вона також залишила мені магічні книги й… — Аліса раптом завмерла. Її голос здригнувся, наче старі рани знову дали про себе знати.

— І що ще? — лагідно запитала Лінда, заохочуючи її продовжити.

— Ще був кулон, — зітхнула Аліса. Її голос ледь помітно тремтів. — Сальма казала, що він захищає мене, але ніколи не пояснювала, від чого саме.

Лінда всміхнулася, та в її очах промайнула тінь задумливості. Вона тихо промовила:

— Можливо, твої батьки намагалися сховати тебе від чужих очей, — припустила Лінда. — Цей кулон може бути лише частиною складного захисту, який вони створили для тебе.

Аліса замислилася, і її погляд потьмянів від роздумів.

— Можливо, — промовила вона. — Я ніколи не дивилася на це з такого боку.

— А як ти почала вивчати магію? — запитала Лінда, змінюючи тему й занурюючи Алісу в нові спогади.

— Коли я трохи підросла, то почала читати книги, які залишила мама. Не знаю чому, але мені все здавалося напрочуд зрозумілим. Я захоплювалася їхнім змістом, а згодом потайки почала практикувати магію. Сальма про це дізналася й суворо заборонила мені займатися магією до повноліття. Але я все одно ховалася в лісі й продовжувала свої заняття.

Лінда розсміялася, а Аліса, згадавши свої дитячі витівки, збентежено опустила очі.

— Одного разу Сальма привела мене до цього будинку й сказала, що після повноліття я житиму тут, — продовжила Аліса. — Але я була надто нетерплячою й почала потайки приходити сюди ще раніше. Тут я вчилася готувати цілющі зілля. Якось навіть допомогла Сальмі одужати. Після цього вона дозволила мені займатися зіллям, хоча заборона на магію залишилася чинною. Коли я стала повнолітньою, то переїхала сюди й почала крок за кроком вивчати магію. Усе було добре аж до вчорашнього дня.

— Добре, що Едріан опинився поруч, — зі співчуттям у голосі промовила Лінда.

— Так, він урятував мені життя, — тихо відповіла Аліса.

Сніданок був готовий. Аліса дбайливо накрила на стіл. Ароматний, запашний чай наповнив кухню тонким пахощами. Поруч на таці лежали свіжі золотаві булочки, щойно спечені й досі теплі.

Вона намагалася зробити все якомога затишнішим і привабливішим. Чомусь їй дуже хотілося почути схвальні слова від цієї жінки, і Аліса сама дивувалася, наскільки важливим для неї було це визнання.