Розділ 3 Нічний кошмар

Розділ 3 Нічний кошмар

Аліса відчула, як у її грудях наростає змішане почуття полегшення й тривоги. Вона розуміла, що перед нею відкривається можливість навчитися керувати своєю магією та отримати захист, але водночас усвідомлювала: її шлях буде непростим.

Таркус помітив її хвилювання й додав із лагідною усмішкою:

— Не хвилюйся. Під керівництвом наставниці ти зможеш не лише безпечно розвивати свої здібності, а й дізнатися більше про своє походження. Це буде важливий крок на твоєму шляху.

Аліса кивнула. Її голос ледь пробився крізь хвилювання:

— Дякую вам, Таркусе. Я намагатимуся бути уважною й дослухатися до ваших порад.

Вона перевела погляд на Едріана. Її голос тремтів від хвилювання та вдячності.

— Дякую, Ваша Високосте. Сьогодні ви врятували мені життя.

Едріан помітив її щиру вдячність і м’яко відповів:

— Бережи себе, Алісо.

Таркус, який стояв поруч, додав:

— Ходімо, Едріане. Нам час повертатися до палацу. До побачення, Алісо.

Після цих слів вони попрямували до виходу. Незабаром Таркус і Едріан зникли в нічній імлі, їхні постаті розчинилися в темряві, залишивши Алісу на самоті.

У будинку знову запанувала тиша, яку порушували лише нічні звуки. Аліса поринула в роздуми. Її думки металися між страхом перед невідомим майбутнім і надією на нове життя, яке мало розпочатися вже завтра.

---

Тієї ночі Аліса спала неспокійно. Її свідомість терзали похмурі, тривожні сни. Темрява огортала її розум, перетворюючи нічний спокій на нескінченний кошмар.

У самісінькому осерді мороку виник моторошний образ — постать мага, очі якого були порожніми, наче бездонні прірви, сповнені первісного зла. Його присутність огортала все навколо густою хмарою страху, а холодний, пронизливий погляд змушував тремтіти саму душу.

— Нарешті я знайшов тебе, Алісо. Тепер я заберу всі твої сили, — прошепотів він.

Його голос, схожий на шепіт зимового вітру, різав серце гостріше за крижані кинджали.

Аліса відчувала, як страх сковує її душу, наче невидимі тіні обплітають її зсередини. Вона намагалася відвести погляд від моторошного мага, але його темні очі, схожі на бездонні колодязі, притягували її, не дозволяючи вирватися з полону.

Раптом із гущавини нічної темряви з’явився білий маг. Його сріблясте сяйво нагадувало перший промінь світанку, що пробивається крізь щільну завісу ночі. Тепле світло огорнуло Алісу, розсіюючи її страх.

Білий маг став між нею та темним чаклуном, наче міцна стіна, що відгороджувала її від усього зла. Від нього віяло спокоєм і могутністю, і Аліса відчула, як її серце наповнюється теплом.

— Відійди від неї, — промовив білий маг.

У його голосі звучала така непохитна сила, що навіть сама темрява здригнулася й почала відступати.

— Я не дозволю тобі завдати їй шкоди.

Обличчя темного мага спотворила зловтішна усмішка, проте його пиха швидко розвіялася, коли під яскравим, сліпучим сяйвом сріблястого світла його сили почали танути.

Повільно, але невблаганно темний силует мага почав розпадатися на шматки, розчиняючись у нічній імлі. Його моторошна присутність зникла, а разом із нею розвіялася й темрява.

Білий маг повернувся до Аліси. Його погляд був теплим і заспокійливим, наче ранкове світло.

— Ти не сама, Алісо, — промовив він м’яким, але сповненим глибокого почуття голосом. — Завжди пам’ятай про це.

Його постать почала повільно розчинятися в повітрі, огорнута сяйвом, наче промінь світла, що згасає на заході сонця. Аліса залишилася сама, оточена захисним сріблястим мерехтінням.

Вона прокинулася в холодному поту. Тіло здригалося від дрібного тремтіння, а серце шалено калатало від незрозумілого страху. Кошмар усе ще тримав її у своїх крижаних лещатах, не дозволяючи повністю звільнитися від жахіть сну.

Лежачи в ліжку, Аліса намагалася осмислити побачене.

«Невже я справді пробудила зло, чи це лише гра моєї уяви?» — думки роїлися в голові, не приносячи ані найменшого заспокоєння.

Обличчя білого мага здавалося їй дивно знайомим, наче відображення з далекого минулого. І все ж Аліса була впевнена: вона ніколи раніше не зустрічала цієї людини.