Розділ 2 Що ти накоїла?

Розділ 2 Що ти накоїла?

Аліса все ще стояла на місці. Її дихання було уривчастим, а серце шалено калатало в грудях. Незнайомець обернувся до неї. Його очі, сповнені гніву й рішучості, вп’ялися в неї важким поглядом. У ньому було щось таке, від чого вона почувалася маленькою та безпорадною.

— Що ти накоїла? — різко запитав він, не відводячи від Аліси погляду. У його голосі звучало не лише осудження, а й тривога. — Що ти витворяєш? Ти хоч розумієш, що могла випустити на волю сили, які не змогла б стримати?! — Незнайомець говорив дедалі голосніше, і його гнів відчувався, мов наближення грози. — Хто тебе навчає? Де ти взяла це заклинання?

Аліса стояла нерухомо, наче паралізована. Її губи тремтіли, але вона не могла вимовити й слова. Страх скував її настільки, що повітря навколо здавалося густим і важким. Незнайомець продовжував свердлити її поглядом, чекаючи на відповідь, та Аліса лише опустила очі, відчуваючи, як серце стискається від тривоги дедалі сильніше.

У цю мить двері розчахнулися, і до будинку увійшов чоловік середнього віку із сивою бородою та глибоко посадженими очима, у яких читалася тривога. На ньому був темно-зелений плащ, накинутий поверх ритуального вбрання мага, тож він одразу привернув до себе увагу. Його погляд швидко знайшов Едріана, а потім перемістився на Алісу, яка все ще стояла нерухомо.

— Ваша Високосте, з вами все гаразд? — поспішно запитав чоловік, водночас оглядаючи кімнату й намагаючись виявити сліди нещодавньої темної магії.

— Так, Таркусе, усе минулося, — відповів Едріан, важко видихнувши. Його руки, що ледь помітно тремтіли після викиду адреналіну, поступово заспокоювалися. — Якби ми не опинилися поблизу, ця дівчина могла б не дожити до ранку, а наше королівство заполонили б темні сили.

Таркус, радник і маг королівства, повільно кивнув і ще раз уважно подивився на Алісу. У його очах змішалися професійна зацікавленість і тривога.

— Вона молода, але, безперечно, сильна, — тихо зауважив він, звертаючись до Едріана, хоча погляду від Аліси не відводив. — У ній прихований величезний потенціал, але він може стати як благословенням, так і прокляттям. Нам слід бути обережними.

— Незалежно від того, який у неї потенціал, вона повинна навчитися контролювати свої здібності, — рішуче сказав Едріан. — Інакше вона може стати загрозою не лише для себе, а й для всіх навколо.

Аліса стояла, наче заціпеніла, не в змозі зрозуміти, що лякає її більше: небезпека, яку вона ледь не випустила на волю, чи присутність принца-спадкоємця королівства світлої магії. Її погляд був порожнім, думки плуталися, а вона все намагалася осягнути те, що щойно сталося.

Її роздуми перервав суворий голос Таркуса:

— Як тебе звати, дитино?

Аліса здригнулася й поглянула на нього.

— А… Аліса, — відповіла вона. Її голос тремтів від хвилювання та втоми.

Таркус злегка підняв брови, наче щось пригадав.

— Аліса… — задумливо повторив він. — О, я знаю твою історію. Тебе ще зовсім маленькою мати залишила в знахарки Сальми.

Аліса кивнула. Її очі сповнилися болем і тугою.

— Так. Вона — єдина близька мені людина. Від мами мені залишилися лише книжки з магії, за якими я навчалася самотужки.

Таркус зітхнув, і в його очах промайнула тінь співчуття.

— І ти змогла зробити це, спираючись лише на знання з книжок? — запитав він. У його голосі звучали повага й неприховане здивування. — Тоді ти справді володієш великою силою. Але мусиш навчитися нею керувати, інакше твоя могутність може стати небезпечною.

Таркус замислився. Його погляд сповнився рішучістю, а в очах спалахнув вогник надії, ніби він нарешті знайшов довгоочікуване рішення.

— Я знаю, хто може стати твоєю наставницею, — упевнено промовив він. — На околиці Лісового містечка живе видатна чарівниця. Вона з’явилася тут близько двадцяти років тому, але за цей час довела свою вірність і відданість Світлому королівству. Завтра вона сама прийде до тебе, Алісо. А до того часу більше не практикуй магію самостійно.