перша частина

Сніжана  прокинулася рано, але вставати із ліжка не поспішала. Після того як вона виставила Романа із своєї квартири, її життя стало нудним і одноманітним...Вони були ідеальною парою...Ну майже ідеальною, якщо вірити рідним і друзям. Зустрічалися більше року, потім почали жити разом, і ніби, дійсно, підходили одне одному, але чомусь дуже часто сварилися, і кожного разу через якісь дрібниці. Приводом для сварки ставало будь-що: різні політичні погляди, покупки, неправильно випрана білизна, шкарпетки, які були розкидані по всій квартирі, сміття, яке не винесли вчасно, прогноз погоди. Ускладнювало ситуацію ще й те, що вони працювали в одній компанії, ще й в одному офісі. І сварки через робочі моменти траплялися дуже часто...Та всі непорозуміння закінчувалися швидко і щасливо - у ліжку.
   Але настав день, коли інтим не спрацював. Так як в них обох характери були не шоколадні, розпрощатися культурно та інтелігентно не вдалося. Речі Ромки вилетіли з балкону прямісінько у двір. Під супровід лайки та криків як з її, так і з його боку. Зараз вже Сніжана і не могла згадати причину тієї сварки, але що трапилося, те трапилося...
   Вона лишилася в квартирі сама. З насолодою розкидала по всіх кімнатах свої колготки і білизну- тільки тому, що Роман терпіти цього не міг. Потім викинула із холодильника сир з пліснявою, його улюблений. А в самісінькому кінці цього дійства, цього театру одного актора вона з особливим задоволенням зняла із стіни і запхала під диван жахливу чорно-білу абстракцію, яку її бувший купив у своєї знайомої, котра гордо іменувала себе художницею. Раніше він не дозволяв Сніжані зняти цю мазню, стверджуючи, що картина прекрасна.
- Звичайно, його подруга - геній живопису, а я хто?!! Далека від мистецтва дурепа!- розмірковувала дівчина, запихаючи під диван мазню, намальовану "геніальною" рукою подружки Романа. Поспіхом збираючи свої речі, він дивом забув цей шедевр, але в її квартирі таким картинам не місце!
   Минуло два тижні...Задоволення від можливості безкарно розкидати по квартирі свої колготки і білизну кудись поділося. Через відсутність Романа, який бурхливо реагував на таке, розкидання речей втрачало будь-який сенс. І раптом виявилося, що повна свобода не така вже й класна, як здавалося відразу...Нудно...Самотньо...
    Сніжана як-небудь злізла таки з ліжка, пройшла на кухню, включила електрочайник і відкрила холодильник. Картина, яка відкривалася її погляду була не кращою, ніж чорно-біла мазня, запхана нею під диван. В холодильнику лежав зів'ялий пучечок кропу та сухий шматочок ковбаси не першої свіжості. Останні три роки кухнею та приготуванням їжі в основному займався Роман,  її ж кулінарних талантів вистачало лише на те, щоб відварити макарони та підсмажити яєчню..
   Попивши каву, вона поїхала на роботу. В офісі їй зовсім не хотілося з'являтися, тому що там був Роман. Щодня вони бачилися, але не віталися і відкрито ігнорували один одного. Сніжану просто бісило те, що навколо бувшого крутяться інші дівчата, а її він відверто не помічає. У неї поступово розпочалася депресія. Найкраща подруга Маринка навіть почала турбуватися про неї:
- Щось ти кепсько виглядаєш, дорогенька! Ти взагалі хоч що-небудь їси? Я вже не питаю про те, чи готуєш ти щось. Для цього тобі потрібно заново народитися. І не говорю вже про здорове харчування. Але хоч якісь бутерброди зробити собі можна! Сумуєш за Романом?
-Сумую,- зітхнула Сніжана. 
    Найкраща подруга завжди точно знала, що з нею відбувається.
- Тоді поговори з ним,- порадила вона.
-Не хочу!- буркнула Сніжана.- Набридли постійні скандали!
-Невже? Ні за що не повірю! Ти ж обожнюєш скандали!
-Відчепись! Нічого такого я не обожнюю! І не буду розмовляти з ним!

Дорогою задзвонив телефон. Сніжана з надією схопила слухавку, думаючи, що це Ромка. Але це була Маринка. Подруги разом працювали в  відділі продажів.
-Привіт! Ти де?- схвильовано запитала Маринка.
-Їду на роботу.
-Подружко, тут така справа...Мені потрібна твоя допомога...Мене шеф сьогодні відправляє в робочу поїздку в сусіднє місто, там потрібно зустрітися з партнерами і підписати дуже вигідний для нас  контракт. А я не можу поїхати. У нас з Дімою інші плани на сьогодні,сьогодні ж День закоханих...Ти можеш за мене з'їздити?
-Я? Не знаю...
-Будь ласка, Сніжаночко, виручай! Я і з шефом вже про все домовилася, він згоден. Авто буде від нашої фірми, поїздка коротенька, всього на декілька годин, до вечора будеш вдома. І розвієшся заодно, тобі  нові враження просто необхідні!- вмовляла подругу Марина.
-А чому б і ні?- подумала Сніжана.- Поїду, розвіюся, хоч не буду бачити цілий день Романа. Та й свята закоханих все одно немає з ким святкувати...
-Ой, як добре, дорогенька, що ти мене виручила...Біля офісу тебе чекатиме авто, документи всі будуть у твого водія...Шеф в курсі,  та і я весь час буду з тобою на зв'язку! До зустрічі! Щасливої поїздки, подружко! - Марина поспіхом попрощалася зі Сніжаною і відключилася.
-Дивно якось Марина поводиться, щось підозріло все це...-розмірковувала Сніжана, виходячи із маршрутки біля офісу. Біля входу стояло службове авто. Тільки дівчина ступила на тротуар, водій посигналив їй.  Сніжана відкрила дверцята авто і завмерла від подиву. За кермом сидів її бувший.
-Ти?!- вона з обуренням поглянула на Романа.- Я з тобою нікуди не поїду!
- Повір, я теж не маю величезного бажання їхати з тобою в це відрядження, але не маю вибору.Подякуєш за це своїй подружці, ти ж їй пообіцяла...Сідай швидше в машину, у нас обмаль часу! Партнери чекати не будуть, а на дорозі ожеледиця, швидко не поїдеш! 
   Сніжана сіла в авто, грюкнувши дверима і відвернулася від Романа. Оце так сюрприз! Погодилася на поїздку, щоб не бачити його цілий день, а опинилася в одному авто наодинці з ним, ще й на цілісінький день!  Якщо скласти докупи все, що вона ненавиділа в житті - молочну пінку, пацюків і тараканів, зубний біль і бескінечні черги- все одно не вийшло б сильнішого почуття за те, що вона відчувала зараз до цього чоловіка. Всю дорогу їхали мовчки.  
Зима в цьому році видалася надзвичайно щедрою на опади та чередування потеплінь і похолодань. Сильні снігопади змінювалися холодними лютневими дощами, а тріскучі морози- майже весняними відлигами...
   Після вчорашнього потепління нічний мороз перетворив дерева, що росли обабіч дороги, на чарівні скляні фігурки, а дорогу в справжнісінький каток.
   Сніжана крадькома поглянула на свого супутника. Його пальці легко і впевнено стискали кермо, а очі зосереджено стежили за дорогою. Від нього віяло спокоєм. А от Сніжана почувала себе геть не впевнено.  Але поки вони доїхали до сусіднього міста, заспокоїлася.На перемовини вони встигли вчасно,  потрібний контракт було підписано, все пройшло просто чудово.
   Роман запропонував зайти в кав'ярню, випити кави перед виїздом. І Сніжана на свій подив не відмовилася. Через вдалий контракт у неї поліпшився настрій і навіть з'явився апетит. Вона була звичайною симпатичною шатенкою, не більше.Але очі! Очі в неї були фантастичні, блакитні, яскраві, з незвичайними переливами кольору. Саме цими очима і притягнула вона до себе Романа як магнітом. Але то було колись.
   До них підійшов молоденький офіціант і простягнув прейскурант і меню.
-Радий вітати вас в нашому закладі. Я підійду, коли ви зробите вибір.
-Ми вже вибрали... Мені чорну каву, а панночці  будь ласка,каву з корицею і бісквітне тістечко з полуничним суфле,- Роман впевнено зробив замовлення.
Сніжана сиділа, затамувавши подих і дивилася на нього своїми фантастичними очима.
-Я пам'ятаю, що ти дуже любиш корицю, в випічці, в десертах і в каві. І сама ти як кориця- пряна і  ароматна...- промовив чоловік ніжно дивлячись на неї.
- Не будь блазнем, Романе, тобі це геть не пасує!- просичала у відповідь Сніжана, хоча серце в грудях шалено калатало від щастя. Але ж не даремно її поза очі називали Сніговою Королевою, потрібно підтримувати свій імідж.
   Опівдні вони вирушили додому. Погода почала псуватися і повалив густий лапатий сніг, почався справжнісінький снігопад. Він притрушував собою лід, який утворився на дорозі після вчорашнього дощу, роблячи подорож дуже небезпечною. Дорога була жахливою, слизькою. Роман обережно вів автомобіль, і вони потихеньку долали кілометр за кілометром, все ближче наближаючись до рідного міста. Весь час їхали мовчки, зосереджено вдивляючись перед собою. Та раптом автомобіль почало заносити. Роман спробував його зупинити, але авто стало просто некерованим.
-Господи, невже це кінець?- промайнуло в голові у Сніжани.
 Авто закружляло в дикому танцю, вилетіло з проїзджої частини і...через пару секунд завмерло, занурившись носом в високий замет  на узбіччі аж по самісінькі дзеркала. 
- Ти як? Жива?- Роман схвильовано нахилився до неї.
-Ніби жива...Тільки головою вдарилася...А ти як?
-Рукою забився, а так ніби нормально...Слава Богу, що так обійшлося, а могло бути і гірше...
   Авто застрягло у снігу і самостійно вибратися з цього снігового полону було нереально.
-От дідько! І зв'язку немає!- вилаявся Роман, безрезультатно тикаючи пальцем в свій смартфон.
-Боже, я не хочу насмерть замерзнути в цьому гробу на колесах, та ще й поряд з тобою! - пробурчала Сніжана, кутаючись в шарф.
   Вони застрягли посеред траси, в місці, де не було жодних будівель і поселень, мобільний зв'язок був недоступним, автомобіль почав охолоняти, а снігопад, який ставав все сильнішим і сильнішим не обіцяв абсолютно ніякого хеппі енду.
-Ну і що ми будемо робити тут, посеред степу?- Сніжана вже майже плакала від переляку.-Я вже змерзла!
-Пропоную йти шукати заправку або  хоч якесь село, де можна попросити допомоги та зігрітись. Бо скоро стемніє... 
   Вони вибралися із авто. Роман скептично поглянув на коротеньку шубку Сніжани.
-Ти ще б в негліже вирядилася в таку погоду,- буркнув він.
-А я, до речі, взагалі не збиралася в дорогу зранку!- обуренно огризнулася дівчина.
Чоловік дістав із багажника автівки теплий пуховик і закутав її у нього.
-Звідки він в тебе?
-Взяв про всяк випадок, я ж збирався в дорогу...Наче відчував...
  Через півгодини вони добрели крізь снігову пелену  до крайньої оселі в якомусь селі. Господарі, літня пара,  виявилися милосердними людьми і впустили їх погрітися та напоїли гарячим чаєм.
- Зараз ви не знайдете тут трактора, та й їхати кудись в таку негоду - це справжнє самогубство... Переночуєте з дружиною у нас, а завтра вранці знайдете трактор, витягнете авто і вирушите в дорогу...- запропонував господар.
   Сніжана вже навіть відкрила рота, щоб повідомити, що вона не дружина цьому чоловікові, але господиня випередила її:
- Ви ж подружжя, так? Бо кімнат у нас тільки дві, тож вам доведеться  спати на одному ліжку.
-Так, ми одружені, не хвилюйтеся,-посміхнувся Роман, обіймаючи Сніжану.-"Я хочу ночувати в теплі, так що терпи",- прошепотів він їй на вухо.
   Галина Петрівна і Федір Іванович, їхні рятівники, виявилися гостинними господарями, вони пригостили їх вечерею і довго розмовляли про життя-буття.
-Колись і ми дивилися один на одного такими ж очима, як ви,- сказав Федір Іванович,- зараз, звичайно, вже й не віриться, що  і ми  були такими молодими і закоханими.
   Сніжана відчула, як її щічки запашіли. Після вечері вони пішли спати.
-Так ти, виявляється, дивишся на мене закоханими очима?- посміхнувся Ромка і підійшов до дівчини впритул.
-Я?!! Ні,- пробурчала Сніжана, відсуваючись від нього.- І взагалі, мені вже не шіснадцять, щоб мене ось так примітивно зваблювати...
-Так, не шіснадцять,- зітхнув чоловік.-Бо якби тобі було шіснадцять, то ти б мене ревнувала до отих офісних краль, а так навіть і ревнувати не стала, бо доросла вже...
-Не ревнувала?- брови Сніжани злетіли на лоба.- Я ревнувала! Ще й як ревнувала!  Та мені хотілося патли їм повиривати, отим красуням офісним!- випалила вона.
-Ого! - здивувався Роман.- То ти мене досі кохаєш?
-А ти не міг запитати у мене про те, що я до тебе відчуваю трішки раніше?
-Я і зараз не хочу в тебе про це питати...
-От і прекрасно! Лягай спати! На добраніч!
-Не хочу...Я хочу все виправити...
   І Роман доторкнувся до її вуст, сміливо і рішуче.Сніжана ніжно обняла його і прошепотіла:
-Я тебе дуже-дуже кохаю...Мені було без тебе так погано...
-Я теж тебе кохаю...Мені теж було погано без тебе...
   А за вікном все падав і падав  сніг. Вони лежали обійнявшись, слухали як весело потріскують дрова у пічці і були безмежно вдячні зимі і святому Валентину за цю маленьку подорож і за найважливішу пригоду у своєму житті...