Кохання з присмаком терену.
3.
Навесні до Червоного переїхали Чумаки. З ними була донька Одарка. Висока, струнка, з густою чорною косою й очима, в яких горів вогонь. Вона ходила гордо, тримала голову високо, сміялася голосно й упевнено.
— Оце справжня наречена для нашого Павла, — шепотіла Килина сусідкам.
Одарка швидко заволоділа увагою хлопців, але найбільше вона прагнула підкорити саме Павла.
— Чого ти все з тією Марічкою? — питала вона з кокетливим усміхом. — Хіба я не краща?
— Ти гарна, Одарко, — чесно відповідав Павло, — але моє серце належить іншій.
— Серце, — сміялася вона. — Побачиш, ще зміниться твоє серце.
Її слова пророчими стали. Сварки між Павлом і Марічкою почастішали. То через заздрісні погляди, то через плітки, то через дрібниці. І одного разу, не стримавшись, Павло вигукнув:
— Я більше не хочу тебе ні бачити, ні чути!
Марічка зблідла, мов полотно.
— Ти це справді кажеш? — ледве прошепотіла.
— Так, — зопалу кинув він і, відвернувшись, пішов.
#1509 в Жіночий роман
#6074 в Любовні романи
#178 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 24.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
