Кохання з присмаком терену.
2.
Їхні стежки сходилися щодня. Разом ішли зі школи, разом пили воду з криниці, разом збирали суниці в лісі. Згодом дружба стала іншим почуттям. Павло не приховував ніжності, а Марічка світилася від щастя.
Улітку вони любили сидіти на березі річки, коли зорі сипалися з неба у долоні .
— Марічко, — шепотів Павло, тримаючи її руку, — якби я міг, я б усі зорі зняв для тебе.
— А мені й однієї вистачить, — усміхалася вона. — Бо для мене головне, щоб ти був поруч.
— Буду, — твердо відповідав він. — Завжди буду.
Їхні мрії прості: весілля, спільна хата, діти. Марічка вишивала білу сорочку й берегла її на своє вінчання.
Та їхнє щастя не радувало всіх. Килина, побачивши, що син серйозно покохав бідну дівчину, розгнівалася.
— Сину, ти ганьбиш наш рід! — дорікала вона. — Хіба мало гарних дівчат у селі? А ти прикипів до сироти!
— Мамо, не смійте ображати її, — відповідав Павло. — Я її кохаю. І крапка.
#1522 в Жіночий роман
#6019 в Любовні романи
#180 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 24.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
