28.

Дін.

Мені дійсно коштувало великих зусиль відірватися від неї й піти. Не знаю, чому приїхав сюди, чому втрутився... Каміла вже доросла дівчинка, цілком може вирішити свої проблеми сама. Може ще кілька разів подумає, перед тим як відвідувати подібні місця й брати участь у сумнівних іграх.

Цей поцілунок... Щойно я торкнувся губ Каміли, земля вмить зникла з-під ніг. Несильно прикусую щоку. І навіщо я взагалі це зробив? Хотів впевнитися, що мені байдуже?

Не вийшло...

Мій кулак із силою врізається в стіну. Досі пам'ятаю нахабний вираз обличчя того типа. Це я ще досить вчасно сюди приїхав. А якби спізнився хоча б на кілька хвилин... Мозок прострілює неприємне липке відчуття... Стискаю зуби до болю...

Невже це ревнощі?

Ні, я не ревную. Просто не хочу потім виправдовуватися перед її матір'ю. Та й своєю теж. Правда ж?

Повертаюся до вітальні й роззираюся навколо. Того хлопця вже немає. Та й подруги Каміли, Вероніки, теж. Чи не збрехала мала мені часом? Хоча, з чого б це?

Важко плюхаюся на канапу й розкидаю руки по сторонах. Може, краще було б піти, але я не зможу цього зробити, доки знаю, що Каміла й досі тут.

Її слова про колишнього мене неслабо зачепили. Не моя справа... Авжеж, що не моя.

— Привіт, — поруч вмощується якась брюнетка. Здається, я бачив її в колі гравців. — Нудьгуєш?

— Не особливо, — мій голос із головою видає нервовість. — Якщо ти не бачила, я тут не сам.

— Мені можеш не розповідати ці казочки, — дівчина нахиляється ближче й хитро всміхається. — Я бачила, яка вона була здивована фактом раптової появи хлопця. Але дуже благородно з твого боку. Мій типаж.

— Я не рятую всіх підряд, — буркочу й складаю руки на грудях.

— Маргарита, — називається брюнетка.

— Дін, — відповідаю, скоріше з ввічливості. — І що далі?

— Чому ти такий напружений, Діне? — питає нова знайома. — Невже через ту дівчинку? Вона не відповідає тобі взаємністю?

— Мені взагалі байдуже на неї, — гучно видихаю. — Але вона донька подруги моєї мами й...

— О, а вона, до речі, щойно на всіх швидкостях промчала до виходу, — перериває мене Маргарита.

Вмить підводжуся з канапи. Краще б їй зараз не жартувати.

— Де? — питаю нервово.

— Біжи вже, — дівчина усміхається.

Довго не думаю й зриваюся з місця. Серце калатає так гучно, що аж відлунює у вухах. Вискакую на вулицю й розглядаюся по боках. Самотню постать Каміли помічаю одразу.

Кілька секунд нерішуче топчуся на місці. Сам залишив її там, на кухні, а тепер наздоганятиму? І що тоді?

Каміла.

Я дійсно його ненавиджу! Вибігаю з будинку й зупиняюся, щоб перевести подих. Схоже, що Дін вигадав новий спосіб знущатися з мене. Роблю глибокий вдих-видих і врешті зрушую з місця.

Першою думкою, що приходить до голови, є викликати таксі. Але я зараз така розбурхана... Краще пройдусь пішки, заразом заспокоюся й трохи охолону.

А ще придумаю витончений план помсти...

Не зчуваюся, як поруч зі мною зупиняється автівка. Підводжу очі. Чорна... З тонованими вікнами... Як у кіно. Бокове скло повзе вниз, і з вікна висовується незнайомий мені рудоволосий хлопець.

— Сідай, покатаємося, подруго, — запрошує він, намагаючись перекричати гучну музику, що виривається з салону.

— Ні, дякую, я тебе не знаю, — роблю крок убік, не зводячи очей з хлопця.

— І я тебе теж не знаю, — сміється рудоволосий. — Тож для мене це теж небезпечно. Але я готовий ризикнути. Сідай. Покажу тобі місто.

— Я місцева, й так тут усе знаю, — пирхаю.

За кого він мене має???

— Тоді ти мені щось покажеш, бо я ні, — не відчіпляється незнайомець.

— Дякую, але я не працюю гідом, — кажу якомога грубішим тоном.

— Ну добре, давай інакше, — в очах рудоволосого спалахують небезпечні іскорки.

Двері автівки відчиняються, й хлопець уже збирається вибратися з салону. Різко смикаюся вбік і роззираюся навколо. І бачу Діна, котрий буквально-таки підлітає до нас і з силою зачиняє двері автівки, притискаючи ногу незнайомого нахаби.

— Ауч, Діне, за що??? — схоже, що рудоволосий знає мого сусіда, вау!

— Їдь, куди їхав, — гарчить той.

Хлопець забирається до салону, нормально зачиняє дверцята, після чого автомобіль зривається з місця.

— І як ти примудряєшся знаходити собі проблеми на рівному місці? — сердито питає Дін.