23.

Каміла.

Між нашими обличчями кілька сантиметрів... Вдивляюся в темно-сині очі Діна. В них світиться хижа зацікавленість... І безодня, котра притягує мене, як магніт. Почуваюся кроликом на обіді в удава.

Я вже казала, що мені не подобається, як реагую на цього хлопця?

Власне, з якої-такої причини наші стосунки раптом повернули на дев'яносто градусів?

— Вирішила таки показати мені, що вмієш? — кутики губ хлопця розпливаються в хитрій усмішці, а я важко ковтаю слину, ніби в мене в горлі величезний ком.

Але потім перемикаю увагу на ефектний макіяж Діна й поволі вибухаю сміхом від незручної дивності ситуації. Хлопець дивиться на мене з нерозумінням.

— Це нервове, чи як? — питає, злегка звівши брови.

Впираю долоні в канапу й підводжуся на ліктях, а на мою талію вмить лягають чоловічі руки.

— Прибери руки, — гаркаю, обпалюючи Діна сердитим поглядом. — Ти щось забагато собі дозволяєш.

— Інакше це виглядає, ніби ти загнала мене в кут і приперла до стінки, — сміється хлопець. — Мені аж незручно.

Згинаю коліно й вже збираюся добряче втопити його трохи вище, як хлопець спритно перехоплює мою ногу своїми. Смикаюся й відштовхуюся від канапи руками, після чого падаю просто на підлогу. Зависаю в кількох сантиметрах від пухнастого килима — Дін тримає мене за руку.

— Хочеш набити синців, а потім сказати мамі, що це я? — усміхається він.

— Я не настільки підла, — обурено стискаю губи. — Хоча тобі не завадить добряча прочуханка від моїх батьків.

Висмикую руку й відповзаю на безпечну дистанцію. Дін спритно сідає на канапі, а я не чекаю, доки він знову спробує мене схопити, підводжуся на ноги й даю драпака.

Дін.

Навіть не зчувся, як заснув на канапі. Прокинувся від того, що аромат парфумів Каміли настирливо атакував мої ніздрі...

Ця дівчина — це щось... Цікаво, що вона робила поруч зі мною? Хоча гадаю, що нічого хорошого.

Заходжу до ванної кімнати й завмираю на місці, побачивши своє відображення в дзеркалі. Гучно видихаю й роблю кілька кроків вперед, роздивляючись ближче. Як, а головне, коли вона примудрилася мене нафарбувати?

Сполоскую обличчя водою. Десь знизу долинає ляскіт дверей. Куди це вона зібралася? Хоча потім буде більше шансів піймати це дівча й добряче помститися.

Замовляю сніданок і зручно вмощуюся на кухні. З досвіду знаю, що в холодильнику краще нічого не чіпати. Схоже, що Каміла тієї ж думки.

Треба вигадати ретельний план помсти, але не хочу повторюватися. Що ж такого мені зробити?

Каміла.

Здивовано вдивляюся в екран телефону. Вероніка так рано не спить? Воу! Відповідаю на дзвінок, заразом озираючись, щоб упевнитись, що Діна ніде немає поблизу.

— Що змусило тебе піднятися так рано? — весело питаю й зачиняю за собою двері, виходжу на двір.

— А я й не лягала, — відповідає подруга. — Ти вдома?

І чому я не вражена?

— Так, вдома, а що? — починаю щось підозрювати, якийсь аж надто дивний у неї голос.

— Та нічого. Мене тут запросили в гості до твого улюбленого хлопця, — у голосі Вероніки з'являються хитрі нотки.

— До Аллена? — уточнюю. — Він уже не мій улюблений. Усе в минулому.

— Але ж ти приїдеш? Буде весело, як у давні часи, — запевняє мене дівчина.

— Ну, це буде краще, ніж сидіти в одному будинку з Діном, — кажу. — Але маю одну проблемку. Я в домашньому одязі, а прохід до моєї кімнати охороняє дракон.

— Не проблема, — сміється Ніка. — Дам тобі щось зі свого. Зустрінемося на місці.

Скидаю виклик і перевіряю розклад автобусів. До потрібного лишається десять хвилин, але добре, що зупинка поруч із моїм домом.

Незабаром опиняюся на місці. Переді мною середнього розміру заміський будинок, оточений низеньким парканом. Стукаю у двері, за кілька хвилин на порозі з'являється наш старий знайомий.

— Ого, профі долучається до гри? — Аллен окидає мене шокованим поглядом і сплескує в долоні, після чого відходить трохи вбік.

— Ні, я в ці ігри більше не граю, — проходжу всередину й скидаю кросівки. — Прийшла подивитися. Де Вероніка?

Старий знайомий киває в бік вітальні. Проходжу всередину й одразу ж помічаю подругу. Та сидить на канапі разом із незнайомими мені хлопцями й грає в приставку. Побачивши мене, відкладає геймпад і підходить ближче.

— Що це ти робиш? — здивовано питаю.

— Ну, ми вчора розійшлися зі Скіларом, — невинно кліпає віями. — Тож шукаю собі нову компанію. Ходімо, перевдягнемо тебе.

Киваю, і йдемо до ванної кімнати. Вероніка дає мені якийсь пакет. Зазираю всередину й упадаю в ступор.

— Ти серйозно думаєш, що я це одягну???