22.

Каміла.

Гучно зачиняю двері власної кімнати. Так, що від одвірка відламується маленький шматочок. Панічно провертаю ключ у замку й залишаю його там, не витягую.

Повільно сповзаю на підлогу й торкаюся пальцем губ. Вони аж горять... І це при тому, що від моменту поцілунку вже минуло багато часу. Ми мало не повторили його... Він мало не повторив.

Що це за провокаційне питання було? Він думав, що я спробую довести свої вміння ще раз??? Навіщо?

Невже я, Каміла Сондер, примудрилася зачепити Діна, свого найзлішого ворога? Ми ненавидимо одне одного з дитинства. Але від ненависті до кохання... Один крок.

Фу, Каміло, ти зовсім з глузду з'їхала??? Яке ще кохання? З ким, з Діном???

Підводжуся на ноги й міцно стискаю кулаки. Хвилинне помутніння, схоже, минуло, і я знову можу мислити тверезо.

Він сказав, що думав, що я не вмію цілуватися. Хах, серйозно? Мені вже дев'ятнадцять. І я знаю, що таке стосунки. Тримайся, Діне, я тобі покажу, як з мене глузувати!

Втома дається взнаки, і я вирішую відкласти свій геніальний план помсти до завтра. Шкода, що в моїй кімнаті немає власної вбиральні. Доведеться лягати брудною. Але я точно не хочу ще раз стикатися з Діном. Забагато його для одного вечора.

Падаю на ліжко й заплющую очі. Навіть не помічаю, як швидко засинаю. А вранці мене будить та сама жахлива мелодія. Та коли він встиг?! Я ж міняла її назад!

Висовую руку з-під ковдри й обмацую нею простирадло. Будильник на телефоні дзеленчить так, що мій мозок от-от вибухне. Та де він подівся?! Подумки закипаю, розуміючи, що таки доведеться вилізти зі своєї затишної схованки, щоб вимкнути цю жахливу мелодію. Висовую голову з-під ковдри й насилу розплющую очі. Телефон лежить поруч на подушці. На екрані світиться напис: «Доброго ранку, принцесо». Тапаючи по кнопці вимкнення, вкладаю у цей жест усю свою злість. Ненавиджу, коли він мене так називає!

І чого я одразу подумала про Діна?

Підводжуся на ліжку й вперто міняю мелодію назад. А заразом і пароль. Живіт видає коротке бурчання. Непогано б щось з'їсти. Тільки от, як?

Обережно підкрадаюся до дверей і прислухаюся. Зиркаю на годинник — восьма ранку. Може, він ще спить?

Перевдягаюся в домашній одяг і безшумно відчиняю двері. Визираю в коридор. Тиша. Аж не по собі якось. Крадуся навшпиньках коридором і підходжу до перил. Визираю вниз й ледве стримую сміх. Дін спить на канапі, обіймаючи руками величезну подушку. Вмить наводжу камеру й роблю кілька фото, після чого повертаюся до кімнати й беру з собою косметичку.

Тихенько спускаюся вниз і підходжу ближче. Прислухаюся. Хлопець мирно сопе й точно не підозрює про те, що його зараз чекає.

Відкручую ковпачок з блиску для губ й обережно підношу аплікатор до вуст хлопця. Роблю легкий мазок. Дін мичить щось нерозбірливе й тільки міцніше обіймає подушку. Виконую ще один штрих, тепер на нижній губі. Красень.

Ледве стримуюся від переможного сміху й переходжу до очей. Малюю дві великі стрілки й наношу трохи тіней. Слухайте, а я йому навіть трохи заздрю. Так міцно спати. Особливо після того, що було між нами вчора. Мені всю ніч снився той поцілунок. І найжахливіше те, що я прокинулася з геть покусаними губами.

Мені все більше не подобається власна реакція на цього хлопця.

Здригаюся, бо рука Діна раптово хапає мене за передпліччя. Смикаюся, намагаючись вирватися. Вміст косметички миттєво розсипається по підлозі.

— Ти це куди? — хлопець розвертається на спину й тягне мене на себе.

Не втримуюся на ногах і падаю просто на нього. Між нашими обличчями кілька сантиметрів. Дін уважно вдивляється в мої очі. Схоже, що я конкретно втрапила...